За загальним правилом, у разі визначення ціни договору з привязкою до валюти, ч. 2 ст. 533 ЦКУ вказує на те, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ, встановленим на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором.
Чи обов'язково визначати такий "інший порядок"? Як це бачать фізособи та госпсуб'єкти при укладенні договорів позики, поставки, купівлі-продажу тощо?
В ідеалі, умови розрахунків за договорами з прив'язкою до валюти мали б виглядати так:
Приклад 1. Загальна ціна за цим Договором розраховується в євро і складає 1 000 (одну тисячу) євро, що відповідає 12 500 (дванадцять тисяч п’ятсот) грн за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату підписання Договору (скажімо, на 14.05.2014 р). Оплата проводиться в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату здійснення платежу.
Ризики: чим більше покупець чи замовник відтягує строк оплати, тим більше він ризикує сплатити суму, яка у кілька разів може перевищувати суму домовленостей за договором.
Приклад 2. Загальна ціна Договору встановлюється в сумі 31 000 (тридцять одна тисяча) грн, у т. ч. ПДВ - 5 166,67 грн, що дорівнює 1 170,25 (одну тисячу сто сімдесят) доларів США 25 центів за офіційним курсом НБУ на дату підписання цього договору (скажімо, на 29.05.2018 р). Ціна Договору підлягає зміні у випадку зміни курсу долара США, встановленого НБУ на дату оплати, за відношенням до курсу долара США, встановленого НБУ на дату укладення цього Договору, про що сторони укладають відповідний додаток.
Ризики: якщо договір не планується виконувати протягом кількох місяців чи років, то такий порядок визначення ціни є цілком прийнятним для обох сторін, які шляхом укладення оркремого додатку мать можливість знову ж таки домовитись про ціну та збільшити її на незначну суму або іншим шляхом відшкодувати втрати від значного підвищення курсу валюти.
На показаних вище прикладах сторони при укладенні договору або визначають оплату за ним у гривнях з прив’язкою до курсу валюти зобов'язання на дату платежу (як правило, це курс НБУ), або, з метою уникнення значних інфляційних втрат, визначають власний курс розрахунку чи обов’язок переглянути ціну, якщо зростання курсу валюти на дату платежу (у порівнянні з курсом валюти на день підписання договору) перевищить певну межу.
Але часто сторони покладаються на закон та прописують такі положення такими загальними словами, що встановити, який ж порядок вони обговорювали при укладенні договору, неможливо навіть в суді.
Приклад 3. Умовами договору позики, а саме п. 2, передбачена відповідність повернення повної суми позики на день остаточного розрахунку в сумі, еквівалентній 180 000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей. (Постанова ВСУ у справі №6-284цс17 від 1 березня 2017р.)
Ризики: суд визнав таку умову як інший порядок порядок розрахунків за ст. 533 ЦКУ, визначений сторонами. Проте, словосполучення "на день передачі грошей" розтлумачив як суму заборгованості у валюті на день ухвалення судового рішення. Відтак, якщо замість "на день передачі грошей" було зазначено "на день надання позики" чи "на день повернення позики", то сума могла би бути іншою (а, можливо, й значно меншою).
Приклад 4. Як у коментованому нами судовому рішенні, сторони встановили таке. Договір купівлі-продажу квартири ПрАТ "Ф" уклав з покупцем (фізособою) 14.02.1997 р. Відповідно до п. 4, 5 Договору купівлі-продажу передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом НБУ на день укладання договору, які покупець зобов'язувався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14 лютого 2012 року.
Ризики: покупець (власник квартири) сплатив цю суму кількома платежами: протягом періоду вересня 1995 року до вересня 2011 року сплачена сума складає у валюті загально — 3 195 доларів США (з урахуванням курсу долара на день здійснення платежів). У результаті, продавець недорахувався більш як 8 тис. доларів США (за його розрахунками).
Звісно, такі ризики достойні звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з покупця. Однак, наведені вище приклади самостійного та на власний розсуд визначення ціни договорів з прив'язкою до валюти призвели до необхідності Верховним судом поставити крапку в цій історії та змусити сторони, які укладають договори з визначенням ціни у валюті, замислитись над правильним та чітким формулюванням порядку розрахунків. Але це за умови, що сторони дійсно бажають досягти таких домовленостей, а не сподіватися на суд.
Позиція судів та їх тлумачення умов Прикладу 4
Так, розглядаючи спір за коментованим рішенням, суди по-різному розуміли викладений порядок розрахунків, наведений у Прикладі 4.
Суди при тлумаченні порядку розрахунків розійшлись у своїх позиціях.
Варіант 1. Так, з однієї сторони, наведені положення п. 4,5 Договору купівлі-продажу слід розуміти як те, що сторони не домовились про жоден порядок розрахунків — лише визначили грошовий еквівалент зобов'язання у валюті. У такому разі, слід застосувати загальні приписи ч. 2 ст. 533 ЦКУ, згідно з якими якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Рішення: вартість квартири має визначатись за курсом валюти на день платежу, що фактично вказує на наявність заборгованості.
Варіант 2. З іншої сторони — якщо сторони не домовились про порядок розрахунків у гривні з прив’язкою до курсу валюти, то розрахунки мають бути здійснені за курсом на день укладення договору. Тобто, сторони вказали, що вартість квартири складає 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладання договору. Фактично йдеться про фіксацію ціни в договорі на день його укладення без жодної прив'язки до курси валюти при здійсненні подальших розрахунків протягом 15 років.
До речі, на користь саме цієї позиції свідчить й те, що сторони не визначили ані графіку платежів, ані дати платежів, відсутній й порядок здійснення розрахунку із коригуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти (про це зазначено у Рішенні Апеляційного суду м. Києва від 21.11.2017 р.).
Рішення: покупець у повному обсязі розрахувався за квартиру в сумі 22 27700 грн. І той факт, що загальна вартість квартири в результаті таких розрахунків складає лише суму у розмірі 3 195 доларів США (з урахуванням курсу долара на день здійснення платежів), вирішальної ролі для суду не відіграє.
Позиція Верховного суду — тлумачення проти продавця
Справа виявилась не простою, і в результаті — була передана на розгляд Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду ВС (тобто, йдеться про рішення відійти від попередніх висновків Верховного суду у подібних справах).
Останній зазначив, що наявними є принципово різний підхід до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той ж предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.
Відтак, навів своє особливе тлумачення умовам договору за Прикладом 4.
На думку ВС, аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановлені ст. 213 ЦКУ не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.
Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007 р.).
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не лише в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Тому, при з'ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, Об’єднана Палата зробила висновок, що п. 4, 5 Договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом НБУ, саме на день укладання договору купівлі-продажу.
Порада: якщо ціна договору прив’язана до іноземної валюти, то, незалежно від того, в договорі варто вказувати або на порядок розрахунків, визначений законом (ст. 533 ЦКУ), або приділити цьому окремий розділ (де докладно узгодити власний порядок розрахунку суми платежу). Інакше, цю суму порахує суд і вона може стати несподіваною, навіть для обох сторін договору.