Коментар до постанови ВС від 07.03.2018 р. у справі №536/378/15
Довіреність з правом продажу — погляд судів
Уявимо собі ситуацію: одна особа (замовник) надає іншій фізособі (повіреному) грошові кошти на придбання автомобіля. Повірений придбаває його за кордоном.
При цьому для виконання доручення, замовник не укладає із повіреним договір у паперовій або електронній формі. Він видає довіреність, якою уповноважує повіреного купити на своє ім'я в будь-якій з країн автомобіль з певними характеристиками, перегнати до місця проживання, отримувати всі документи пов'язані з митним контролем, отримувати посвідчення митниці, здійснювати розрахунки за придбаний автомобіль.
Після перетину автомобілем кордону України, це авто за цією ж довіреністю оформляють на повіреного, який його фактично ввіз в Україну та оформив митну декларацію. Тобто на повіреного, а не на замовника.
У подальшому ситуація розвивається ще цікавіше — як ми й бачимо у коментованій судовій справі, довіреність, що надана повіреному, давала йому право продати автомобіль за встановленим законом порядком, зняти його з обліку та здати державні номери або поставити на облік в органах Державтоінспекції, укладати всі необхідні договори.
І повірений цим скористався! Придбаний автомобіль був знятий з обліку для подальшого продажу і відчужений третій особі, на яку автомобіль і був відразу ж зареєстрований.
І як тепер бути замовнику, який залишився й без грошей, й без автомобіля?
Замовник звернувся до судів. Повернути хоча би кошти...
Звісно, Верховний суд виніс рішення на його користь та зобов’язав повіреного повернути замовнику кошти. Втім, шлях до захисту своїх прав у замовника був непростим — суди по-різному розуміли відносини між замовником та повіреним.
Так, суд першої інстанції визнав факт продажу автомобіля за довіреністю, але відмовив у позові про стягнення коштів з повіреного з формулюванням “у переліку дій повіреного чітко не вказаний обов'язок останнього узгоджувати з довірителем продажну ціну автомобіля та порядок її визначення під час його продажу, як і не визначений обов'язок передачі коштів позивачу. Якщо позивач бажав, щоб кошти за продаж автомобіля були передані йому, то чому ж він про це не зазначив у виданій ним довіреності...”.
Апеляційна інстанція хоча й стягнула кошти, втім підтримала такий підхід.
Верховний суд пристав на бік замовника: довіреність — не продаж!
Верховний суд визнав, що обидві судові інстанції припустилися помилки!
За довіреністю автомобіль продати не можливо! Право власності на автомобіль переходить за укладеним відповідно до закону договором, зокрема, купівлі-продажу.
Натомість, повіреному, який діє за виданою на його ім’я довіреністю, слід керуватись приписами ЦКУ, де чітко визначено, що повірений після закінчення виконання доручення, зокрема, зобов’язаний негайно передати довірителеві (у нашому випадку — замовнику!) все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Відтак, на думку Верховного суду, особа, яка отримала довіреність (повірений) на придбання автомобіля, розпорядженням ним, після відчуження такого автомобіля зобов'язана передати особі, яка видала таку довіреність (у нашому випадку - замовнику), всі одержані у зв'язку з таким продажем кошти (чи інше майно).
Замість висновку: це рішення, звісно, не змінить ситуацію з видачею довіреностей на автомобілі. Як і раніше, громадяни України будуть уникати операцій із власними автомобілями за договорами купівлі-продажу (або зекономити на податках). Але, прихильникам цього варто нагадати повіреному у довіреності про його обов’язок повернути кошти у разі, якщо він таки скористається довіреністю та відчужить довірений йому автомобіль.