Безнадійна заборгованість у госпдіяльності призводить до виникнення доходів у однієї сторони договору (кредиторська заборгованість) та до списання дебіторської заборгованості в іншої сторони договору.
Однією з достатніх ознак визнання заборгованості безнадійною є закінчення строку позовної давності за зобов’язанням (це актуально і в податковому обліку, пп. «а» 14.1.11 ПКУ).
Іноді сторони договору домовляються про «продовження» строку позовної давності для того, щоб у боржника не виникли доходи від безнадійної кредиторської заборгованості. Часто таке «продовження» оформляється актом звірення взаємних розрахунків.
Чи достатньо такого акту при відсутності змін до самого договору? Адже відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Однією з таких дій і є, підписаний обома сторонами договору, акт звіряння взаємних розрахунків.
І податкова наче погоджується з такою можливістю. Так, у листі ДФС у м. Києві від 08.04.2016 р. №8482/10/26-15-12-05-11 зазначено: «у разі якщо дебітор вчиняє дії, що свідчать про визнання свого боргу (підписання акту звірення взаємних розрахунків), то перебіг позовної давності переривається».
При цьому переривання перебігу позовної давності означає, що строк у три роки починається заново. А час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦКУ).
Проте, в реальності, а не у листах, ДФС часто не визнає акт звірки як підставу для переривання перебігу позовної давності.
Наприклад, у судовій справі №825/1468/17 Верховним Судом розглянуто таку ситуацію. Підприємство (далі – Позивач) мало повернути Кредитору борг протягом 5 років з дня укладання відповідного договору, але не повернуло. Після спливу даного строку, ДФС вийшла на перевірку, визнала борг безнадійним та поставила безнадійну кредиторську заборгованість Позивачу в дохід.
При цьому сторони договору підписали акт звірки, тобто вчинили дії, які, згідно з ч. 1 ст. 264 ЦКУ та листа №8482, свідчать про визнання боржником свого боргу та, як наслідок, переривання перебігу позовної давності.
Проте ДФС, незважаючи на власний лист, не визнала факту переривання перебігу позовної давності в результаті підписання акту звірки. Але гірше того, Верховний Суд, у своєї постанові від 22.05.2018 р., погодився з позицією ДФС.
Суд не погоджується, що підписання сторонами актів звірок взаєморозрахунків вказує на визнання Боржником своєї заборгованості, оскільки цей акт посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухобліку платників податків. Наявність заборгованості, що рахується в балансі, або за балансом господарюючих суб'єктів не вказує на переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення зазначеної заборгованості.
Верховний Суд зазначив: «При цьому ст. 264 ЦКУ не застосовується до спірних відносин, оскільки заборгованість є визнаною сторонами і не потребує визнання».
Таким чином, Суд вважає, що ст. 264 ЦКУ, в частині визнання боржником свого боргу, застосовується лише в тому разі, якщо раніше боржник не визнав свій борг, але з часом змінив свою позицію та визнав факт заборгованості. Якщо ж боржник з самого початку визнавав борг та не заперечував його існування, то акт звірки не свідчить про визнання боргу та переривання перебігу позовної давності.
Чи все так однозначно?
Слід зазначити, що вищевсказаний судовий висновок не є одностайним.
Так, в аналогічній справі Львівський апеляційний адміністративний суд у постанові від 21.05.2018 р. по справі №813/4340/16 зазначив протилежне: «строк позовної давності щодо заборгованості не закінчився, оскільки між контрагентами підписані акти звірки взаєморозрахунків, що, відповідно до приписів ст. 264 ЦКУ, перериває перебіг строку позовної давності і такий починається заново».
Цей ж суд у постанові від 29.03.2018 р. по справі №813/3682/17 зробив ще один висновок: «акти звірки взаєморозрахунків свідчать про визнання товариством свого боргу, а відтак, у відповідності до ст. 264 ЦКУ, є підставою для переривання встановленого трирічного строку позовної давності за вказаними зобов’язаннями, що також виключає підстави для визнання їх безповоротною фінансовою допомогою яка повинна бути включена позивачем до складу валових доходів».
Окружний адміністративний суд м. Києва в рішенні від 30.04.2018 р. по справі №826/8950/17 щодо вчинення боржником дії, що свідчить про визнання свого боргу, пішов далі й зазначив, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку таких дій. Проте, на підставі системного аналізу положень ЦКУ суд стверджував, що узагальнюючою рисою таких дій є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 11 ЦКУ). Тому діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу. Зокрема:
- повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором,
- відповідь на претензію,
- підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, у якому визначена його заборгованість.
Аналогічний висновок щодо акту звірки, як достатньої та належної підстави переривання строку позовної давності, зроблений і Київським апеляційним адміністративним судом у постанові від 18.01.2018 р. по справі №825/1468/17.
Вищий адміністративний суд України, у свою чергу, як на приклад визнання боржником своєї заборгованості, посилався на факт сплати частини такої заборгованості (ухвала ВАСУ від 28.03.2017 р.), або направлення боржником гарантійного листа кредитору з проханням відстрочити погашення кредиторської заборгованості (ухвала ВАСУ від 26.01.2017 р.).
Висновки:
Чи використовувати акт звірки для переривання строку давності, вирішувати на підставі наведених рішень, має кожен самостійно. Можна категорично не погоджуватися з висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 22.05.2018 р. про те, що акт звірки не свідчить про визнання боргу. Можна вітати рішення судів апеляційної та першої інстанції з протилежним висновком. Проте потрібно розуміти, що висновок Верховного Суду має більше юридичне значення, аніж рішення двох інших судових інстанцій.
Сподіваємося, що враховуючи численні висновки судів, Верховний Суд перегляне свої висновки щодо акту звірки, як достатньої та належної підстави для переривання позовної давності. А поки що для продовження строку позовної давності понад три роки, краще збільшувати цей строк у договорі з Контрагентом (шляхом змін до такого договору). Адже згідно з ст. 259 ЦКУ позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.