Постанова ВС від 21.12.2018 р. справа №805/1429/17-а
Ця сумна та повчальна історія почалась ще у 2017 році із звернень працівників до адміністрації підприємства-роботодавця. Зі змісту звернень стало відомо, що органи ДФС за період вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року не врахували сплачений ЄСВ. А виписки системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України (форма ОК-5) наглядно це демонстрували.
Як виявилось, причиною цьому стали обставини сплати ЄСВ – він був перерахований довіреною особою роботодавця. А органи ДФС, посилаючись на пряму заборону передачі обов’язку зі сплати ЄСВ (ч. 9 ст. 25 Закону про ЄСВ) третім особам, не зарахували сплачені кошти в рахунок сплати єдиного внеску.
Ідея звернутись до довіреної особи (повіреного за договором доручення) виникла через обставини, на які саме підприємство вплинути не могло, хоча ЄСВ сплачувати бажало:
1) проведення АТО (наразі – ООС) – починаючи з квітня 2014 року здійснення господарської діяльності на території м. Горлівка та дотримання вимог нормативно-правових актів України, що стосуються строків подання звітності та сплати податкових зобов’язань, ускладнилось.
2) а ще постановами державного виконавця від 16.04.2015 року та від 31.07.2015 року накладений арешт на кошти, що містяться на рахунках підприємства-роботодавця, у зв’язку з чим останнє не мало можливості здійснювати з них перерахування коштів для сплати єдиного внеску.
Важливо! Ми не можемо не вказати на оцінку шляхетності роботодавця, дії якого свідчать про те, що він не мав на меті уникнути сплати ЄСВ, а навпаки – шукав інших шляхів для сплати ЄСВ та забезпечення відповідного страхового стажу своїх працівників. Але, нажаль, таку шляхетність оцінили лише суди, а органи ДФС – ні.
Договір доручення щодо сплати ЄСВ
Нагадаючи про повчальність цієї історії, багатьом підприємствам буде цікаво проаналізувати дії роботодавця у коментованій нами справі.
Він, звертаючись з позовом до суду, вказує на те, що інститут представництва за ст. 237-239, 1000 ЦКУ не передбачає передачу особою своїх обов’язків третій особі, що заборонено ч. 9 ст. 25 Закону про ЄСВ. У даному випадку повірений не замінює сторону в зобов’язанні, а лише діє від імені особи, яку представляє.
Судами під час розгляду справи з’ясовано, що для своєчасної сплати єдиного внеску та забезпечення соціального захисту працівників на період проведення АТО 01 серпня 2015 року роботодавець уклав договір доручення та надав довіреність на вчинення правочинів від свого імені щодо сплати єдиного внеску. Що, починаючи з 16.09.2016 року, і було зроблено у повному обсязі, про що свідчать відповідні платіжні доручення.
Слід зазначити, що сторони прописали у договорі доручення вчиняти наступні дії, зокрема, сплачувати (перераховувати) податки, збори та інші обов'язкові платежі (в т.ч. й ЕСВ), передбачені чинним законодавством України, тощо.
А вже ст. 1007 ЦКУ покладає на довірителя обов’язок відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. І зазначення умови про це в договорі було б достатньо для того, щоб потім, коли у роботодавця гроші на рахункам «розморозяться», сплачений ЄСВ довіреній особі відшкодувати.
І для виконання умов договору доручення, сторони уклали договір позики (хоча, по факту такий договір доручення одночасно міг би стати і договором позики):
1) відповідно до п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти, а Позичальник зобов’язується повернути її Позикодавцеві в порядку та у строк, визначені цим Договором.
2) згідно з п. 2.1. Договору позика надається Позикодавцем Позичальнику у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок (наводяться реквізити поточного рахунку Позичальника).
3) сторони домовились, що переказ грошових коштів на поточний рахунок, зазначений в абз. 1 цього пункту Договору, у розмірі, передбаченому цим Договором, є виконанням зобов’язання Позикодавця щодо забезпечення останнього всім необхідним для виконання договору.
4) сторони окреслили, що власником грошових коштів, зарахованих на поточний рахунок, є Позичальник.
5) днем надання позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок Позичальника (п. 4.2 Договору позики).
Як суд оцінив положення договорів доручення та позики?
Суд дійшов до висновку, що основним змістом договору доручення є зобов’язання повіреного вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя.
І укладеним договором доручення та виданою ПАТ «Концерн Стирол» на підставі договору доручення довіреністю передбачені чіткі юридичні дії, які має вчинити повірений, а саме: сплачувати (перераховувати) податки, збори та інші обов’язкові платежі, передбачені чинним законодавством України.
Отже, у даному випадку повірений, перераховуючи єдиний внесок, діяв від імені та за рахунок довірителя, а не як самостійний платник збору.
Увага! Суд зазначає, що чинним законодавством не заборонено боржнику позичати кошти для сплати податків і зборів. Крім того, кошти перераховувались на підставі договору, який не суперечить законодавству, не був припинений, не був скасований, не був розірваний і не був визнаний недійсним.
З огляду на вищевикладене, перерахування повіреним грошових коштів на сплату єдиного внеску від імені та за рахунок довірителя не суперечить положенням ч. 9 ст. 25 Закону про ЕСВ, оскільки таке перерахування не є передачею платником єдиного внеску своїх обов’язків зі сплати ЄСВ третім особам. Такою є позиція ВС.
І останнє. Суд не залишив поза увагою той факт, що за даних обставин об'єктивною передумовою застосування роботодавцем договору доручення щодо сплати єдиного внеску став факт арешту усіх відкритих рахунків, що йому належать. Але суд визнав цей спосіб сплати ЄСВ правомірним, і вирішив, що в даному випадку роботодавець дотримався принципу законодавчого визначення умов і порядку його сплати та обов'язковості сплати. При цьому, роботодавець, на думку суду, вжив передбачених саме законом (ЦКУ) заходів щодо виконання передбаченого ч. 12 ст. 9 Закону про ЄСВ обов'язку сплати єдиного внеску.
Та найголовніше в цьому судовому рішенні, це висновок ВС про суперечність чинного законодавства з ЄСВ.
ВС: наявна прогалина по виконанню обов’язку зі сплати ЄСВ!
ВС цілком погодився з висновками судів попередніх інстанцій та додав, що спірні правовідносини, які стосуються збору (справляння) єдиного внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому Закон про ЄСВ не передбачає випадків, коли, як у цій справі, існують обставини, що виключають можливість виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску.
Тобто має місце ситуація, коли у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (ч. 2 статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом про ЕСВ обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.
Тобто, коли є обов’язок зі сплати ЄСВ, але немає можливості це зробити (принаймні, вчасно), слід керуватися такими нормами цього Закону:
- принципами обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (ст. 3),
- а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 1).
За таких умов обставина, що перерахування ЄСВ відбулись не з рахунку страхувальника, в умовах неможливості використання його власних рахунків, не свідчить про порушення платником заборони, прописаної у ч. 9 ст. 25 Закону про ЕСВ.
Висновки: скористатись висновками судів у коментованій нами справі чи ні – вирішувати, звісно, кожному страхувальнику – платнику ЄСВ самостійно. На сьогодні процесуальне законодавство містить достатньо інших способів захистити своє право на вільне розпорядження коштами та/або виконання обов’язку зі сплати податків/зборів. Однак, якщо це не працює, і в процесі спору вам стає зрозумілим безвихідність ситуації, договір доручення може завжди стати у пригоді.
