25 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №803/115/16, адміністративне провадження №К/9901/36604/18 (ЄДРСРУ №85206669) досліджував питання щодо правомірності нарахування контролюючим органом пені на розстрочений судовими рішеннями податковий борг.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п. 31.1 ПКУ, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Відповідно до пп. 14.1.175 ПКУ, податковий борг – сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені податковим законодавством строки сплату узгодженого грошового зобов`язання. Не сплачене у встановлений законом строк, узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 129.1.1 ПКУ передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
Згідно п. 129.4 ПКУ, пеня, визначена пп. 129.1.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Згідно пп. 14.1.162 ПКУ, пеня – це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Отже, передумовою нарахування пені з підстав, визначених п. 129.1.1 ПКУ, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.
Зі змісту ст. 32 ПКУ вбачається, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку.
Розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу, відповідно до п. 100.1 ПКУ, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п. 129.4 ПКУ.
У відповідності до ст. 378 КАСУ за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), – встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
При цьому, ст. 100 ПКУ регулює питання розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків.
Вочевидь, вказана норма має суттєві відмінності від положень ст. 378 КАСУ, перша з яких полягає у тому, що положення ст. 100 ПКУ регулюють питання розстрочення податкового боргу лише контролюючим органом, яким суд адміністративної юрисдикції у питаннях сплати податків не є.
Другою суттєвою відмінністю є та обставина, що у випадку розстрочення сплати податкового боргу податковим органом боржник обтяжений сплатою процентів.
У ст. 378 КАСУ про додаткові нарахування на суму боргу не йдеться.
Крім того, розстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків.
За таких обставин, інститут розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України (Постанова 6ААС від 01.08.2019 р. в рамках справи №320/359/19).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №2а-25767/10/0570 від 06.03.2019 року.
ВАЖЛИВО: Тобто розстрочення (відстрочення) податкового боргу здійснюється виключно на платній основі, а плата (проценти) дорівнюють саме розміру пені, визначеному п. 129.4 ПКУ.
Таким чином, оскільки розстрочення сплати податкового боргу є платним, то за розстрочення, що передбачено ст. 100 ПКУ (за договором) платою є проценти, що дорівнюють розміру пені, розмір якої визначено п. 129.4 ПКУ, а за розстрочення сплати податкового боргу за судовим рішенням – пеня, розмір якої визначено п. 129.4 ПКУ.
З огляду на вищевикладене, а також те, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись, в тому числі, і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, при такому розстроченні має враховуватись ст. 100 ПКУ, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу шляхом розстрочення сплати боргу та не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої пп. 129.1.1 ПКУ, а така пеня фактично і є платою за таке розстрочення.
ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що постановлення судом ухвал про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді його несплати і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.
Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 та від 23 квітня 2019 року у справі №808/8492/13-а.
Євген Морозов,
адвокат (судовий захист), магіст права