Норма пп. «ж» пп. 266.2.2 ПКУ не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об’єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи – сільськогосподарського виробника до Головного управління Державної фіскальної служби.
Відповідно до обставин справи ГУ ДФС на підставі пп. 266.7.1 ПКУ визначило позивачці податкові зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями.
Спірним між сторонами стало питання щодо застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 ПКУ, а саме: чи встановлює ця норма обов’язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об’єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.
Верховний Суд, погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, яким позов вирішено на користь позивача, вважає помилковими доводи відповідача, що позивачка не має права на пільгу, встановлену зазначеною нормою, оскільки не використовувала об’єкти нерухомості за цільовим призначенням.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що в пп. «ж» пп. 266.2.2 ПКУ (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об’єктом оподаткування будівлі/споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких – власник об’єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга – об’єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Пільга, встановлена зазначеною нормою, стосується сільськогосподарських товаровиробників і спрямована на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі/споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі/споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності, текст цієї норми не містить.
Верховний Суд вказав, що законодавець не встановив обов’язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об’єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Суди встановили, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником. Об’єкти нерухомості, які належать їй на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов’язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. У справі немає доказів, що позивачка використовувала належні їй на праві власності об’єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської, діяльності.
Постанова Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі №0340/1905/18 (адміністративне провадження № К/9901/15596/19).
