ЮРЛІГА розповідає, що Верховний Суд роз’яснив, коли розпорядник інформації має право відмовити у доступі до неї.
Суть справи: інспектори ДПС здійснили перевірку позивача з питань додержання законодавства, що є обов`язковими до виконання при здійсненні гуртової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами. Адвокат позивача звернувся до ДПС з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо проведення вищевказаної перевірки, у випадку наявності скарги – надіслати останню, а також надіслати копію наказу та копії направлень на проведення перевірки.
Відповідач відмовив у наданні такої інформації вказавши на відсутність правових підстав для надання копій документів та інформації зазначеної в запиті відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації». Крім того, зазначив, що проводячи вищевказану перевірку працівниками контролюючого органу наказ, направлення на перевірку, а також службові посвідчення осіб, які її здійснювали були пред`явлені особі, яка фактично проводила розрахункові операції на об`єкті, що перевірявся, про що свідчить підпис такої особи.
Позивач звернувся до суду з позовом до ДПС, в якому просив зобов'язати відповідача надати інформацію, запитувану в адвокатському запиті.
Місцевий та апеляційний суди задовольнили позовні вимоги.
Колегія суддів Адміністративного суду ВС погодилась із таким висновком.
Відповідно до ст. 22 Закону «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону;
- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону.
Колегія суддів вказала, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.
З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:
- якому з перелічених у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);
- у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації;
- чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Верховний Суд вказав, що запитувана інформація не відноситься до інформації з обмеженим доступом та стосується безпосередньо позивача, тому законних підстав для обмеження у її доступі та наданні немає.