Фабула судового акту: Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що в порушення вимог п. 79.2 та 79.3 ПКУ повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки та копія наказу про її призначення були направлені позивачу вже після початку проведення перевірки та не були вручені останньому, чим позбавлено можливості реалізації права на ознайомлення із ними до початку проведення перевірки та надання відповідних пояснень, а тому перевірка вважається проведеною без наявності на те правових підстав й, як наслідок, не має юридичної значимості для цілей прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Невиконання вимог п. 79.2 ПКУ призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме – компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).
Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14), а також Верховного Суду у постановах від 06.02.2018 (справа №802/1241/17-а), від 21.02.2018 (справа №821/371/17) від 01.08.2018 (справа №821/1667/16).
Постанова ВС від 27.02.2020 р. №5П/811/3206/15 (адміністративне провадження К/9901/32823/18).