Коментар до Постанови ВС від 31.05.2021 р., справа №242/3051/18
Найбільше, що цікавить працівника, якому не виплачують або не доплачують заробітну плату: як захисти свої права з максимально позитивним та коротким варіантом розвитку подій?
Звісно, перша думка, що потрібно звертатися до суду. У більшості випадків він стає на бік працівника, строки давності зі стягнення невиплаченої зарплати не застосовуються та й оплачувати судовий збір не потрібно. А там вже роботодавець має захищатися, чому саме зарплата не була виплачена.
Втім, не у всіх випадках це спрацьовує. Адже, щоби почати судове провадження, треба довести факт невиплати зарплати. І зробити це потрібно саме працівнику.
Як довести невиплату зарплати (її розмір та період невиплати), якщо роботодавець не надає жодних документів, питання непросте.
У коментованій справі працівник пішов іншим шляхом. Він вирішив звернутися до ПФУ та отримати довідку з Реєстру застрахованих осіб, розмірковуючи так: якщо зарплату було нараховано, її відобразили у звітності з ЄСВ, дані з якої зберігаються в ПФУ.
Зміст справи
Звертаючись до суду працівник вказував, що ПП порушує його трудові права зі серпня 2013 року, оскільки не виплачує заробітну плату. Крім того, за чинним законодавством, у зв'язку з вказаними порушеннями, він має право на отримання заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та компенсації.
У суді працівник пояснив, що він досі продовжує працювати на ПП, яке зареєстроване в м. Донецьку. Наприкінці 2014 року чи на початку 2015 року виробництво на підприємстві припинилося і з того часу директор підприємства та він здійснюють пошук приміщення та обладнання для роботи на території, підконтрольній владі України. Його трудова книжка знаходиться досі у Донецьку (на території проведення АТО/ООС), а долучена до справи її ксерокопія виготовлена ним раніше
Довідки з підприємства про наявність заборгованості зі зарплати чи її розміру у нього не має. Тож єдиний спосіб довести розмір зарплати – це інформація з управління ПФУ.
Загалом працівник вважав, що відомостей з довідки цілком достатньо для стягнення з ПП заборгованості зі зарплати, індексу інфляції та компенсації. Тим більше, що з підприємства він не звільнений і досі продовжує виконувати свої обов'язки.
Важливо! За змістом ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем. За таких обставин, саме працівник має довести факт порушення роботодавцем його трудових прав. І для розв’язання питання щодо заборгованості зі зарплати працівникові необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). А також те, що ця зарплата не була виплачена на момент звернення до суду, всупереч вимогам і строкам, встановленим законом та внутрішніми розпорядчими документами підприємства-роботодавця. А ось про цей факт у звітності з ЄСВ інформація не зазначалася, у ній наводяться дані лише про суму нарахованої, а не виплаченої зарплати.
Що вирішив суд?
Не дивно, що суди всіх інстанцій доволі критично оцінили інформації з ПФУ як доказ наявності заборгованості зі зарплати та її розміру.
Загалом всі виходили з того, що висновки суду щодо розміру заборгованості не можуть ґрунтуватися на припущеннях, які, виходячи з положень ч. 6 ст. 81 КЗпП, не можуть бути прийняті судом як правильні.
Думка працівника про те, що представлені індивідуальні відомості про застраховану особу є достатніми доказами невиплати йому заробітної плати та підставою для стягнення з роботодавця заробітної плати разом з індексацією та компенсацією в сумі 317 988,75 грн є помилковою.
ВС наголосив, що офіційні відомості ПФУ щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 стосовно фізосіб-працівників підтверджують лише їх страховий стаж за певний період (у нашому випадку за період з 2005 року по 2016 рік) та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з серпня 2013 року.
Тому у задоволенні позову працівнику було відмовлено у повному обсязі.
Що робити працівникові, якому не виплачують зарплату?
Наведемо покрокові дії працівника у різних можливих випадках.
Варіант 1. Роботодавець письмово підтвердив наявність заборгованості перед працівником.
Незалежно від того, чи працівник ще працює на підприємстві, чи вже звільнився, він завжди може скористатися досудовим врегулюванням спору та надіслати письмову заяву про виплату заробітної плати, а також про компенсацію втрати її частини у зв’язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги.
При цьому варто також попросити надати довідку чи підтвердити наявність заборгованості зі зарплати за певний період, зазначений у заяві.
Наявність довідки чи іншого письмового документа від роботодавця про наявність та суму заборгованості зі зарплати надає право працівникові можливість звернутися до суду за судовим наказом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Заява про видачу судового наказу підлягає задоволенню на підставі ст. 94, ч. 1 ст. 115 КЗпП, ч. 3 ст. 15 Закону «Про оплату праці».
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, судовий наказ в частині стягнення заборгованості зі заробітної плати за один місяць слід допустити до негайного виконання.
Якщо роботодавець, отримавши судовий наказ, не подасть заяви про його скасування, працівник може отримати решту зарплати через виконавчу службу (або роботодавець виконає судовий наказ добровільно). Як правило, такі справи про видачу судового наказу вирішуються у максимально короткі строки.
Варіант 2. Працівникові не надають довідки про нараховану зарплату та заборгованість за нею
Тут працівникові доступні два способи доказування заборгованості зі зарплати, якщо роботодавець відмовляється надати довідку чи підтвердити заборгованість.
Перший спосіб – це звернутися зі скаргою до Держпраці, проведення інспектування якої може підтвердити як розмір зарплати (її нарахування), так і розмір невиплаченої зарплати (розмір заборгованості).
Другий спосіб – подати позов про стягнення заборгованості зі зарплати. При цьому попросити суд витребувати всі документи щодо виплати чи невиплати заробітної плати працівникові. Проте суд піде на зустріч працівникові лише у тому разі, коли є докази того, що роботодавець відмовив працівнику у наданні такої інформації чи проігнорував звернення працівника за такою інформацією.
Отже, працівник за допомогою Держпраці чи суду може довести розмір своєї зарплати та розмір заборгованості з боку роботодавця. А далі вже стягнути цю заборгованість та належну компенсацію за порушення строків виплати зарплати.
Втім, варто пам’ятати, що починати слід із спілкування з роботодавцем. Лише виходячи з його дій, слід обрати найбільш прийнятний спосіб захисту прав, що призведе до позитивного судового рішення.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими