Міністерство охорони здоров'я підготувало проєкт наказу про Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Згідно з ним, обов'язковій вакцинації проти COVID-19 на період дії карантину підлягатимуть: працівники:
- центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів;
- місцевих державних адміністрацій;
- закладів професійної (професійно-технічної освіти), фахової передвищої, загальної середньої освіти, дошкільної освіти, позашкільних закладів освіти.
А що буде, якщо працівник, професія якого зазначена в цьому Переліку, після набрання ним чинності все ж таки не вакцинується?
Позицію МОЗ щодо цього питання ми наводили тут. Фахівці міністерства вважають, що у разі відмови або ухилення від вакцинації, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
У пояснювальній записці до проєкту МОЗ спробував пояснити таку примусову вакцинацію посиланням не лише на норми чинного законодавства, а й на міжнародні конвенції та практику ЄСПЛ.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону про захист населення від інфекційних хвороб працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Також, за словами фахівців МОЗ, Європейський суд з прав людини у квітні 2021 року підтвердив положення національного законодавства, що обов'язкова вакцинація є законною і може бути необхідною в демократичних суспільствах та не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що насправді говорить вітчизняне законодавство?
Нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення, є Календар профілактичних щеплень в Україні. Він затверджений наказом МОЗ від 16.09.2011 р. №595.
Цікавим є те, що у цьому календарі (останні зміни були у 2020 році) відсутні будь-які згадки про COVID-19, у т.ч. й у розділі IV. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
А відповідно до п. 2, 3 розділу І Календаря обов’язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв’язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об’єктах можуть проводитися обов’язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.
Відповідно до ст. 40 Закону №4004 головний державний санітарний лікар у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить до МОЗ обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються, зокрема:
- перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів;
- вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них.
Втім, надзвичайного стану так і не введено, а тимчасові обмеження вже встановлюють.
Що насправді говорить ЄСПЛ?
Доволі дивно в цій ситуації виглядає і посилання на рішення ЄСПЛ, яким обов’язкова вакцинація визнана законною та необхідною в демократичних суспільствах.
Насправді йдеться про рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява №47621/13 і 5 інших).
ЄСПЛ зазначив, що обов’язкова вакцинація не є абсолютною – винятки становлять діти, які мають протипоказання до вакцинації. Але вона має розумне співвідношення пропорційності до законних цілей, що переслідуються державою.
Але в ньому йшлося про вакцинацію дітей від 9 хвороб, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір і краснуху, яка в Чехії є обов’язковою. Про COVID-19 в цьому рішенні не йдеться!
Суд також підкреслив, що обов’язок вакцинації стосується хвороб, проти яких вакцинація вважається науковою спільнотою ефективною та безпечною. Безпека використовуваних вакцин залишається під постійним контролем компетентних органів.
Що вважати у випадку з COVID-19 науковою спільнотою і якими є критерії ефективності та безпечності тієї чи іншої вакцини? Особливо враховуючи те, що ця хвороба є дуже молодою порівняно з тими, що наведені у згаданому рішенні ЄСПЛ (а вакцини, якими пропонується боротися з нею – ще молодші). Тож даних про довгострокові наслідки вакцинації у науковців зі зрозумілих причин ще немає.
Якщо ж брати за умовно безпечні та ефективні вакцини, які схвалені ВООЗ, то їх перелік постійно змінюється. І в кожної країни своя думка щодо того, які вакцини придбавати (зокрема, враховуючи і їх наявність у вільному продажу).
Втім, законотворці про безпеку нібито подбали. В тексті проєкту Наказу щодо всього Переліку тепер є примітка: «В разі відсутності абсолютних медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень».
Пам’ятайте! Відповідно до ст. 12 Закону №1645 профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи у разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відтак, з однієї сторони, наразі говорити про поствакцинальні ускладнення та медичні протипоказання досить складно, враховуючи те, що ці питання ще досі вивчаються лікарями та виробниками вакцин.
А з другої, обов’язковість отримання згоди на вакцинацію ніяк не заважає МОЗ визначити перелік професій для проведення обов’язкової вакцинації.
Інша справа щодо наслідків відмови проходити таку вакцинацію. Ось тут є міжнародні нормативні акти, які можна застосовувати на захист працівника.
Нагадаємо положення п. 7.3.2 резолюції ПАРЄ від 27.01.2021 р. №2361(2021). Асамблея закликає держави -члени та Європейський Союз забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації через те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або просте небажання вакцинуватися.
Варто згадати й про Конвенцію про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 04.04.1997 року, яку Україна досі не ратифікувала.
Відповідно до ст. 5 цієї Конвенції будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь надається відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики.
Відтак карати людину лише за те, що вона користується власними правами, було б дивно. Проте чи слід вважати покаранням недопущення до роботи?
Наслідки для неохочих вакцинуватися
Раніше у постанові ВС від 01.04.2020 р. у справі №761/12073/18 наголосив, що відсторонення працівника від роботи – це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Тобто відсторонення від роботи – це, безумовно, негативний наслідок. Адже у працівника не буде за цей період можливості заробити зарплату. А роботодавець, звісно, навряд чи фінансуватиме такого працівника задарма.
Хоча про звільнення і втрату робочого місця на початку не йдеться, відсторонення від роботи це, так би мовити, підготовчий етап. Якщо працівник не усуне причини, з яких його відсторонили від роботи, навряд чи трудові відносини триватимуть довго.
Саме тому відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений.
Водночас за змістом ст. 46 КЗпП допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
Проте зверніть увагу, що такої підстави відсторонення, як відмова виконувати розпорядження державного органу, нормами ст. 46 КЗпП не передбачено.
Дехто може сказати, що той, хто не пройшов вакцинацію, наражає на небезпеку інших працівників та клієнтів роботодавця, з якими спілкується офлайн. І це було б вагомим аргументом, якби вакциновані люди не хворіли і не могли заражати на COVID-19. Проте за останньою інформацією від МОЗ, це не так.
Як часто треба вакцинуватися?
Зауважимо, що КМУ подовжив дії міжнародного та внутрішнього COVID-сертифікату із 180 днів до 365-ти з моменту останнього щеплення.
Отже, якщо Перелік від МОЗ запрацює, проблема з вимогою до працівників терміново вакцинуватися виникатиме лише раз на рік.
COVID-сертифікат може бути сформований одразу після внесення до центральної бази даних відомостей про отримання негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР. COVID-сертифікат може бути сформований також й на підставі документів про одужання - після проходження тесту на COVID-19.
Якщо працівник надає роботодавцю такий сертифікат, тому залишатиметься лише уважно стежити за тим, щоб цей сертифікат був чинним. А приблизно за місяць до спливу його дії починати нагадувати працівнику про необхідність ревакцинації. На жаль, під час пандемії це буде частиною нашого буття.
Висновки
Питання обов’язкової вакцинації у будь-якому разі постане не для всіх працівників, а лише за Переліком професій, затвердженим МОЗ.
Проте, якщо у працівника буде виявлено алергію або інші протипоказання до вакцинації, вона не проводитиметься.
До того ж навіть для обов’язкової вакцинації потрібна згода працівника. Вона і оформлюється до проведення вакцинації. Примусово нікого вакцинувати не будуть.
Але для тих, чия професія буде в Переліку, і для кого не буде встановлено протипоказань, відсутність вакцинації може загрожувати відстороненням від роботи. Хоча там, де це можливо, сподіваємось, роботодавці підуть на зустріч працівникам, які побоюються вакцинації та переведуть їх на дистанційну або надомну роботу.
Але для цього, на нашу думку, слід детально провести бесіду зі всіма держслужбовцями та роз’яснити їм не лише зміст цього наказу ще до його затвердження, а також встановити строки для надання ними відповідних документів: сертифікатів для тих, хто вже вакцинувався, або довідок про протипоказання тощо.
***
Читайте також: Перелік професій для обов’язкової вакцинації проти СOVID-19 можуть визнати протиправним