Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду підтримано висновок судів попередніх інстанцій та позицію ГУ ДПС у Запорізькій області у справі №280/669/21 щодо відсутності реального здійснення господарських операцій позивача із контрагентами при придбанні товарів (послуг).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на підтвердження виконання господарських договорів позивачем не надано документів, які підтверджують фактичний рух його активів та реальні зміни в майновому стані, а одних лише видаткових накладних недостатньо для здійснення висновку про реальність виконання цих договорів. Фактично, крім документів у паперовому вигляді, які підтверджують факт укладення договорів, складення видаткових і податкових накладних, а також проведення оплати, інших доказів на підтвердження реальності господарських відносин позивачем не надано. Водночас договори, податкові та видаткові накладні не є тими первинними документами, які підтверджують фактичний рух активів і реальне постачання товару від постачальників позивачу.
Суди попередніх інстанцій зауважили, що сам факт наявності у позивача податкових чи видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених із посиланням на поставку товарів (послуг), не є безумовним доказом реальності господарських операцій, позаяк інші обставини свідчать про недостовірність інформації у цих документах.
Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що всі договори є повністю ідентичними і не містять жодних розбіжностей або індивідуальних особливостей. Ланцюг постачання товару, виробниками якого не є контрагенти позивача, фактично відсутній, бо згідно з даними податкових накладних безпосередні контрагенти позивача оформлювали придбання поставленого на адресу позивача товару самі у себе.
Суди попередніх інстанцій погодилися з висновками відповідача про штучне формування податкового кредиту для позивача через відсутність у контрагента: ланцюгу походження та руху товарів, необхідних умов для здійснення господарських операцій (приміщень для зберігання, засобів для перевезення (навантаження, розвантаження) та виробництва вищезазначених товарів), відсутність чисельності для ведення діяльності у задекларованих обсягах.
Колегія суддів зазначила те, що постачання товарів здійснювалося практично всіма контрагентами з однієї адреси у м. Маріуполі, реєстрація контрагентів у контролюючих органах також відбулася в межах трьохмісячного терміну, жоден із контрагентів не є сталим продавцем цього виду товару на ринку, всі контрагенти віднесені до категорії ризикових платників, щодо всіх контрагентів подано розрахунки 1-ДФ стосовно фізичних осіб, на користь яких було здійснено виплати, які в подальшому були спростовані контролюючим органом у зв'язку з неможливістю ідентифікувати вказаних у звіті осіб.
Касаційний адміністративний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що досліджені під час розгляду справи документи не підтверджують факту реальності господарських операцій.
Таким чином, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №280/669/21 касаційну скаргу платника податків залишено без задоволення, рішення судів попередніх інстанції, якими відмовлено в задоволені позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 6,32 млн грн, – залишено без змін.