Коментар до Постанови Великої Палати ВС від 14.06.2023 у справі №125/1216/20
ФОПи уклали між собою договір оренди ТЗ, і орендар потрапив у ДТП, де автомобіль було фактично знищено. Внаслідок цього власник звернувся до суду за стягненням з орендаря різниці між відшкодованою страховою компанією сумою та реальними витратами на його відновлення, а також орендної плати за користування ТЗ. Проте ВС вирішив передати цю справу на розгляд Великої Палати з огляду на те, що, на його думку, попри існуючу судову практику, такий договір про оренду ТЗ, укладений між ФОПами, є нікчемним.
Так, предметом спору у цій справі є, зокрема, законність укладення договору найму (оренди) ТЗ між ФОПами лише в письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Цей факт має принципове значення, адже йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і має місце у невизначеній кількості справ, а надана на нього відповідь піддається сумніву.
Так, у справі, яка коментується, щодо пошкодженого у ДТП автомобіля ФОПи уклали договір найму (оренди) ТЗ, за користування яким було передбачено 54 000,00 грн. Договір укладений у письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, стягуючи з ФОПа-орендаря на користь ФОПа-орендодавця витрати за найм (оренду) ТЗ в сумі 54 000,00 грн, виходив з обґрунтованості таких вимог – автомобіль використовувався у підприємницький діяльності обох ФОПів.
Натомість ВС у цій справі вважає, що оскільки договір оренди автомобіля не був нотаріально посвідчений, то він є нікчемним та таким, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов’язань, що в ньому закріплені. Тому жодної копійки орендної плати не може бути стягнуто.
Водночас існує судова практика, яка вказує на інше:
у справі №14/5025/1982/11 Верховний Суд України у постанові від 18.12.2012 зазначив, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між фізичними особами – підприємцями, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб’єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення ч. 2 ст. 799 ЦКУ в частині обов’язку нотаріального посвідчення договору не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, позаяк поняття ФОПа та ЮО у цих правовідносинах є однаковими. Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 06.03.2019 у справі №910/22473/17.
ВС наголошує, що ФОПи та ЮО мають різний правовий статус
У господарському законодавстві юрособа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб’єкт господарювання».
Водночас застосування тих чи інших цивільних конструкцій або положень як для юрособи унеможливлюється щодо ФОПів, оскільки:
а) на відміну від ЮО, ФОПи діють без установчих документів та обов’язкового формування статутного капіталу. ФОП є одночасно і власником бізнесу, і органом управління ним, а також може здійснювати підприємницьку діяльність без залучення найманої праці;
б) ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (ч. 1 ст. 52 ЦКУ);
в) будучи підприємцем, особа не втрачає статусу фізособи та/або громадянина України - ІПН ФОПа завжди збігається з ІПН фізособи;
г) на відміну від місцезнаходження ЮО, фізособа, у т. ч. ФОП, має місце проживання, і за його допомогою відбувається індивідуалізація та зв’язок із фізособою за місцем проживання;
ґ) неможливість застосування стосовно ФОПа положень ст. 609 ЦКУ про припинення зобов’язань внаслідок ліквідації ЮО викликане тим, що внаслідок припинення підприємницької діяльності ФОПа вона позбавляється тільки статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про держреєстрацію припинення ФОПа. Утім, на відміну від ЮО, це не має наслідком припинення фізособи як суб’єкта права чи втрати його права і дієздатності. Як наслідок, позбавлення ФОПа не зумовлює припинення зобов’язань;
д) законодавець в окремих випадках визначає обов’язковість статусу суб’єкта підприємницької діяльності або правові наслідки його наявності відповідними формулюваннями, зокрема «продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність» (ч. 1 ст. 712 ЦКУ), «наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність» (ч. 1 ст. 787 ЦКУ), «підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність» (ч. 1 ст. 865 ЦКУ), «фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності) (ч. 2 ст. 1079 ЦКУ).
У всіх інших випадках положення ЦК України поширюється на всіх юридичних або фізичних осіб залежно від того, яке правило містить та чи інша норма.
З огляду на це, з одного боку, ТЗ оформляються виключно на фізособу, не на ФОПа, з іншого – ч. 2 ст. 799 ЦКУ не містить винятків та вказівок про укладення договору найму (оренди) ТЗ між ФОПами (чи за участі ФОПа та фізособи як сторін договору) у простій письмовій формі.
ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС, яка не побачила передумов для відступу від попередніх позицій. Ось яка наразі позиція суддів!
Велика Палата ВС: проста письмова форма лише для ФОПів
Велика Палата ВС наголошує, що для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно з ч. 2 ст. 799 ЦКУ, слід виходити не лише із суб’єктного складу відповідних правовідносин. Важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому випадку договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.
Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах – чи діє вона у власних інтересах, чи як суб’єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.
Таким керувалися й попередня судова практика, яка вказувала, що положення ч. 2 ст. 799 ЦКУ не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Зокрема, відповідно до умов укладеного договору оренди транспортних засобів орендар (відповідач) зобов’язувався використовувати їх виключно з метою надання транспортних послуг, або у разі укладення договору фінансового лізингу відносини виникають також у сфері господарської діяльності.
З таким висновками погоджується й Велика Палата Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від них.
У справі, що переглядається, підтверджено, що договір оренди ТЗ укладено між ФОПами з метою використання орендарем автомобіля у власній підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку. Тому не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах ФОПи чи один з них діяв як фізична особа. А тому відсутні підстави для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог ч. 2 ст. 709 ЦКУ.
Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу.
Отже, наразі Велика Палата ВС вважає , що не потребують нотаріального посвідчення договори оренди ТЗ, укладені:
- між ФОПами, які згідно з КВЕДами за ЄДР (а також – для спрощенців за даними Реєстру платників єдиного податку) здійснюють госпдіяльність, що потребує використання ТЗ. Хоча поняття «використання у госпдіяльності» має доволі широке тлумачення, тож, на нашу думку, головне - підтвердити таке використання або хоча б платина нього документально;
- між фізособою та ФОПом, за умови, що саме ФОП є орендарем такого ТЗ та орендує цей ТЗ саме для використання у власній госпдіяльності, - що теж треба документально підтвердити.
