На сьогодні в Україні нараховується понад 500 тис. заброньованих працівників. Організацію та порядок бронювання військовозобов’язаних наведено у ст. 25 Закону №3543. Зокрема, бронюванню підлягають військовозобов’язані, які працюють:
- в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;
- на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
- на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;
- на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, визначено Постановою КМУ від 27.01.2023 №76. Цією самою постановою №76 затверджено і Порядок бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану (далі – Порядок №76).
Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов’язаних може також здійснюватися за списком військовозобов’язаних, поданим у встановленому КМУ порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними у ч. 1 ст. 25 Закону №3543.
Заброньовані на період мобілізації та на воєнний час військовозобов’язані за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (ст. 23 Закону №3543).
Втім, судова практика свідчить, що спорів щодо мобілізації заброньованих працівників стає дедалі більше, а звільнення від призову безпосередньо залежить як від дій підприємств та Мінекономіки, що бронюють працівників, так і взаємодії Генштабу та ТЦК щодо обміну такою інформацією.
Ситуація 1. Працівник не підлягає призову після дати наказу про бронювання.
У справі №560/678/22, наказом районного ТЦК та СП від 03.04.2022 працівника ТОВ було призвано на військову службу під час мобілізації та спрямовано до військової частини. Працівник виконав наказ та під час перебування у військові частині подав рапорт про звільнення від військової служби.
Позиція суду: ТОВ проводило заходи щодо здійснення бронювання на період мобілізації та на воєнний час з терміном бронювання на 6 місяців своїх працівників, що підтверджують копії наказів ТОВ та наказ Мінекономіки від 29.03.2022. Заброньованим надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на 6 місяців. Норма ст. 23 Закону №3543 є імперативною, вичерпною та не передбачає додаткових умов чи альтернатив, окрім вказаних у нормі закону.
Отже, працівник з 29.03.2022 був заброньований на період мобілізації та на воєнний час за ТОВ із відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців. Тому наказ ТЦК та СП від 03.04.2022 про призов військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації було визнано протиправним та скасовано, а військову частину зобов’язано повторно розглянути рапорт заброньованого працівника від 31.05.2022 з урахуванням висновків суду.
Ситуація 2. Наказ ТЦК про призов є актом індивідуальної дії та не оскаржується.
У справі №380/8981/23, наказом Мінекономіки від 20.10.2022 №4001 працівника заброньовано за ДП з 20.10.2022 та надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час строком на 6 місяців. Про бронювання працівника було повідомлено районний ТЦК та СП.
Проте наказом ТЦК та СП від 20.02.2023 працівника було призвано та спрямовано для проходження військової служби до військової частини.
Позиція суду: наказ ТЦК та СП у частині призову та спрямування для проходження військової служби визнано законним.
Серед іншого, суд зазначив, що відповідно до п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, оскаржуваний заброньованим працівником наказ ТЦК від 20.02.2023 про призов та відправку до військових частин військовозобов’язаних (резервістів), призваних під час загальної мобілізації є актом індивідуальної дії стосовно працівника, тобто актом одноразового застосування. Станом на час вирішення цієї справи оскаржуваний наказ вичерпав свою дію внаслідок мобілізації військовозобов’язаного та подальшого спрямування його для проходження військової служби.
Ситуація 3. Працівник не підлягає призову, якщо строк бронювання був продовжений КМУ.
У справі 460/13851/23, розпорядженням начальника ТЦК та СП від 25.04.2023 працівник оповіщався за місцем роботи про його виклик з метою уточнення військово-облікових документів.
Наказом начальника районного ТЦК та СП від 06.06.2023 працівника було призвано на військову службу за мобілізацією до військової частини. Ним було отримано повістку на призов до ЗСУ (розписався 06.06.2023 о 10:16), де він поставив підпис про явку за адресою 06.06.2023 на 20:50 год.
Позиція суду: працівника насправді було заброньовано за місцем роботи, у зв’язку з чим він мав відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на 6 місяців, та підтверджено наказом Мінекономіки від 07.09.2022.
За постановою КМУ від 04.11.2022 №1259 дозволено автоматично продовжити дію відстрочки на три місяця – отже, відстрочка від призову діяла фактично 9 місяців, а саме: від 07.09.2022 до 06.06.2023, що вказано у витягу з наказу Мінекономіки від 07.09.2022.
Суд дійшов висновку, що ТЦК та СП був достеменно обізнаним про наявність у працівника відстрочки від призову на військову службу строком до 06.06.2023 включно як заброньованого працівника. У будь-якому випадку, на переконання суду, працівник не може нести відповідальність за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку від призову, позаяк така процедура є залежною від комунікації між підприємством, де працює працівник, Генштабом ЗСУ та районним ТЦК та СП, а не від дій заброньованого працівника.
Тому оскільки станом на дату прийняття наказу та вручення повістки бронь ще діяла, наказ про призов на військову службу за мобілізацією судом було скасовано.
Важливо! З метою оформлення відстрочок військовозобов’язаним Мінекономіки надсилає рішення про бронювання військовозобов’язаних у т.ч. Генштабу ЗСУ (СБУ, Службі зовнішньої розвідки). Генштаб ЗСУ (СБУ, Служба зовнішньої розвідки) у триденний строк доводить зазначене рішення до відома відповідних ТЦК та СП (п. 11 Порядку №76).
Ситуація 4. Працівник не підлягає призову, навіть якщо на дату призову він не міг знати про бронювання.
У справі №600/6799/23-а, Мінекономіки видано наказ від 06.10.2023 про бронювання на період мобілізації та на воєнний час військовозобов’язаних, які працюють у госпсуб’єктів, за списками, погодженими Генштабом ЗСУ від 15.09.2023. Згідно із зазначеним наказом заброньованим військовозобов’язаним надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
Водночас наказ Мінекономіки щодо заброньованого працівника був виданий 06.10.2023, тобто у п’ятницю – в останній робочий день тижня, а вже 09.10.2023, тобто у понеділок – у перший робочий день наступного тижня, працівника було призвано на військову службу за мобілізацією та спрямовано до військової частини.
Позиція суду: суд вважає, що цілком можливо стверджувати, що працівника станом на 09.10.2023 не було ознайомлено із копією наказу від 06.10.2023 та супровідними документами.
Тому вказані обставини унеможливили виконання працівником (військовозобов’язаним) свого обов’язку щодо особистого повідомлення у семиденний строк органів, в яких він перебуває на військовому обліку, про зміну персональних даних та надання документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачене пунктом 1 додатка №2 до Порядку №1487 (Постанова КМУ від 30.12.2022 №1487) Правил.
Отже, суд врахував вкрай короткий часовий проміжок від дати видання наказу про бронювання до моменту призову на військову службу. Тобто працівник не мав об’єктивної можливості надання до ТЦК та СП відповідних документальних підтверджень про надання йому відстрочки від призову.
Разом з тим суд зазначає, що не лише у військовозобов’язаного громадянина є обов’язок щодо повідомлення органів ТЦК та СП про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов’язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.
Ситуація 5. Бронювання після призову не є поважною причиною для звільнення з військової служби.
20.07.2023 працівник прибув до РТЦК та СП для звірки анкетних даних та повідомив, що є заброньованим за ГУ ДПС. Проте йому видали повістку №155/4557 на 21.07.2023 о 7:00.
Загалом у справі №380/18047/23, відбулися такі події (за хронологією):
- 20.06.2023 ДПСУ скерувало Генштабу ЗСУ на погодження списки осіб, які пропонуються до бронювання;
- 08.07.2023 Генштаб ЗСУ скерував Мінекономіки лист про погодження списків осіб для бронювання;
- 20.07.2023 Мінекономіки видало наказ та забронювало на період мобілізації та на воєнний час військовозобов’язаних за списками, погодженими Генштабом ЗСУ;
- 24.07.2023 Мінекономіки надіслало наказ до ДПСУ та Генштабу ЗСУ;
- 25.07.2023 ДПСУ надіслала до ГУ ДПС області наказ Мінекономіки від 20.07.2023 з метою видання військовозобов’язаним витягу з наказу для підтвердження надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на строк проведення мобілізації;
- 25.07.2023 в ГУ ДПС області зареєстровано лист ДПСУ, яким надіслано наказ Мінекономіки від 20.07.2023.
Позиція суду: оцінюючи хронологію подій, суд зазначає, що районний ТЦК та СП отримав:
- повідомлення про бронювання працівника 25.07.2023;
- витяг з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов’язаного лише 31.07.2023.
Отже, станом на 21.07.2023 працівник ГУ ДПС області вже був військовослужбовцем, тому ТЦК та СП не мав правових та фактичних підстав для перегляду прийнятого ним рішення про призов на військову службу за мобілізацією та спрямування до військової частини. Суд враховує, що такий підхід суду відповідає висновку щодо застосування ст. 23, 25 Закону №3543, викладеному в постанові Верховного Суду від 22.05.2023 у справі №260/1851/22.
Так, у цій справі ВС наголосив, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.
За колом осіб бронювання стосується тільки військовозобов’язаних і є для них підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Своєю чергою, звільнення з військової служби стосується військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Отже, за змістом і метою бронювання військовозобов’язаних осіб не стосується правовідносин, пов’язаних зі звільненням військовослужбовців із військової служби. Тому факт бронювання військовозобов’язаної особи після її призову на військову службу не може розглядатися як поважна причина для її звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232.