Прострочили позику? Платимо проценти!

Нагадаємо, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Хоча сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти-фізособи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. 

Втім, й інвалютні позики у вітчизняній практиці теж трапляються. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яку отримано у позику.

Судова практика неодноразово вказувала на застосування окремих положень договору позики, зокрема щодо процентів за користування нею (за договором або за законом, зокрема ЦКУ). Втім, сторони можуть скористатись й іншими механізмами стягнення процентів за користування позиковими коштами у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики.

Що саме і скільки платить позичальник, який не повернув позику вчасно?

Візьмемо за приклад позицію Великої Палати ВС, висловлену у справі №910/10156/17 (постанова від 10.04.2018).

Так, Велика Палата ВС зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦКУ у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Відповідно до ст. 536 ЦКУ за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Але термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях:

• Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. 
• Друге значення – прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У яких випадках позичальник правомірно не сплачує за користування коштами позикодавця? Зокрема, ч. 1 ст. 1048 ЦКУ надає право позикодавцю на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких визначений договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів (тобто взагалі нічого не сказано про сплату процентів), їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Такі самі правила щодо сплати процентів застосовуються й до відносин із комерційного кредиту в силу ч. 2 ст. 1057 ЦКУ. Проте якщо в договорі було зазначено, що позика надається безпроцентно, то платити за користування коштами позичальник не повинен. 

Водночас сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦКУ до таких відносин застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надано відстрочку, визначається за правилами ст. 1048 ЦКУ.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У такому разі навіть якщо позика була безпроцентною, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ позичальник повинен сплатити за весь час прострочення 3 проценти річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

Таким чином, у періоді строку користування коштами сторони можуть визначити розмір процентів, або послатись на ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, або домовитись про безпроцентну позику. Якщо боржник не повертає вчасно позику і сторони не домовились про відстрочку, то боржник повинен за це заплатити. 

Проценти за обліковою ставкою НБУ та інфляційні – іноземної валюти не стосуються! 

Наприклад, у постанові Великої Палати ВС від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, судді встановили, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта – долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено, що в принципі вказує на можливість застосування процентів на рівні облікової ставки НБУ.

Проте облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України – гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові ВСУ від 16.08.2017 у справі №6-2667цс16.

Враховуючи, що визначення єдиного розміру процентів, якщо такі договором позики не передбачені, – на рівні облікової ставки НБУ (що встановлюється виключно для національної валюти України), то право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики може бути лише для гривневої позики.

У випадку ж отримання позики в іноземній валюті без обумовленого сторонами у договорі розміру процентів за користування нею положення ч. 1 ст. 1048 ЦКУ не можуть бути застосовані (аналогічна позиція підтримується і нині – постанова ВС від 24.10.2024 №752/8103/13-ц).

Важливо! Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України – гривню не передбачена чинним ЦКУ та суперечитиме ч. 1, 3 ст. 1049 ЦКУ щодо обов'язку позичальника.

Увага! В яких випадках нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ?

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 

1. якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 
2. предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України – гривні; 
3. періодом нарахування процентів від суми позики є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Що стосується стягнення суми позики, процентів за користування чужими коштами, а також 3 % річних в іноземній валюті – доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

При касаційному перегляді необхідно визначити, у якій валюті має виконуватися зобов'язання у разі, якщо у позику передавалася іноземна валюта, та правову природу і валюти при визначенні 3 % річних, передбачених у частині другій статті 625 ЦК України.

ВС у справі №130/2604/18 (постанова від 03.03.2021) зауважив, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас у разі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти в іноземній валюті, інфляційні втрати не нараховуються, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. 

Тож залишається лише 3% річних за ч. 2 ст. 625 ЦКУ.

Несвоєчасне повернення позики, прив’язаної до валюти – 3% річних

Велика Палата ВС нагадує, що нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. 

Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У цьому випадку Велика Палата ВС у справі №464/3790/16-ц вказує як на стягнення з позикоотримувача заборгованості саме в іноземній валюті, так і нарахування 3% річних саме із суми позики, вказаної у договорі позики, тобто нарахування 3% річних здійснюється також в іноземній валюті.

Щодо можливості і порядку визначення еквівалента суми боргу в національній валюті, то раніше суди, дійсно, вказували у судовому рішенні дві грошові суми, які необхідно стягнути з боржника (у валюті та перерахунок у гривні – як самої суми позики, так і 3% річних). Проте це внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення саме сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Таким чином, від такого перерахунку суди відійшли, і перерахунок не здійснюється – суми стягують у валюті договору. Тобто як саму суму валютної позики (за нашим прикладом – 75 000 дол. США), так і 3% річних (за нашим прикладом – 2 669,11 дол. США).

Отже, підсумуємо.

1. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
2. Відносини щодо сплати процентів (розмір яких не вказаний у договорі або не зазначено, що договір позики безпроцентний) за одержання боржником можливості правомірно користуватись позиковими коштами протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦКУ. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань у період дії договору позики, а не у випадку їх порушення.
3. Наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, застосовуються положення ст. 625 ЦКУ. 
4. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦКУ є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Проте інфляційні за прострочення позики в іноземній валюті не нараховуються та не стягуються.
5. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то норма ч. 1 ст. 1048 ЦКУ та норма ч. 2 ст. 625 ЦКУ не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦКУ як плата за надану позику (окрім позики у валюті), а за період після такого прострочення стягненню підлягають річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ (якщо позика у валюті, то й 3% нараховуються також у валюті) як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.