.jpg)
Про появу листа ДФСУ від 24.01.2017 р. №1575/7/99-99-12-03 ще 26 січня повідомили тернопільські податківці, про що коротко ми писали тут>> Проте сам текст цього листа оприлюднений лише сьогодні. Тож розглянемо його ще раз і уже докладніше.
У листі №1575/7/99-99-12-03 податківці звертають увагу, що згідно з п. 8.1 Закону №2346 банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Статтею 32 Закону №2346 встановлено відповідальність банків у вигляді пені перед платником та отримувачем за порушення банком строків виконання доручень клієнтів.
Крім того, п. 129.6 ПКУ також передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у СЕА ПДВ, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених ПКУ. Крім того, він також несе іншу відповідальність, встановлену ПКУ, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Поряд з цим, згідно п. 129.7 ПКУ визначено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання НБУ економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.
Отже, на думку ДФСУ, саме банк несе відповідальність за своєчасне виконання платіжних доручень клієнтів на перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів.
Наявність податкової інформації щодо несвоєчасного виконання платіжних доручень банківською установою може бути підставою для проведення відповідних заходів податкового контролю органами ДФС.
Тобто, якщо при достатній кількості грошових коштів на банківському рахунку, відкритому в фінустанові, в якій введено тимчасову адміністрацію і рух по поточних рахунках призупинено на невизначений термін, підприємство не може ними скористатися для сплати податків і зборів, платнику податків необхідно надати контролюючому органу підтверджуючі документи, що вказані обставини щодо неперерахування податків і зборів до бюджету виникли з вини банку. Такими документами, зокрема (але не виключно), можуть бути листи-звернення до адміністрації банку з проханням перерахувати податки, платіжні доручення оформлені в паперовому вигляді тощо.
Водночас, податківці зауважують, що податковий борг платника податків, який виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає перерахуванню ним до бюджету.
Тобто, незважаючи на причину несплати ПЗ, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов’язку сплатити основну суму податкового зобов’язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, від стягнення такого податкового боргу та/або від зарахування платежів, здійснених через установи інших банків, у погашення ПЗ та податкового боргу.
Відповідно до п. 87.1 ПКУ джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг) майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.