Коментар до Постанови ВС/КЦС від 29.01.2018 р., справи №743/1641/15-ц
Чому виникають такі спори в суді: через неузгодженість чинного трудового законодавства чи через помилки роботодавців при оформленні водіїв на роботу?
Як показує практика, беручи на роботу працівника-водія, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності намагаються наперед перестрахуватися щодо свого майна. Основною причиною цього є міфи, зокрема, такі:
Міф 1. Оскільки водію надається ТЗ, який недешево коштує, то для стимулювання дбайливого ставлення до майна підприємства, при передачі йому автомобіля у користування потрібно укласти акт приймання-передачі ТЗ з деталями, запасними автошинами й технічними документами.
Міф 2. Для того, щоб водій не лише керував ТЗ, а й мав можливість підтримувати його в робочому стані, на водія потрібно покласти ще й обов’язки слюсаря-механіка. Тоді він буде і обережно керувати, і відповідати за технічну справність автомобіля.
Міф 3. Водія можна оформити на посаду водія-експедитора. У такому разі, він відповідатиме як за автомобіль, так і за ТМЦ, документи тощо, які перевозить. Водночас, з таким водієм-експедитором можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність.
При цьому, у таких випадках ситуація ускладнюється тим, що замість складення посадової інструкції на посаду «водій», у якій слід було б прописати основні та додаткові обов’язки працівника, від нього вимагається в особовій картці здійснити запис, що він з умовами праці ознайомлений та підписатися. А про самі умови праці йому розповідають усно, і часто не підчас прийняття на роботу, а вже тоді, коли він на посаду прийнятий та працює.
Складно однозначно стверджувати, що використання в роботі наведених вище способів стимулює водія. Зокрема зрозуміло, що водій не може гарантувати технічну справність автомобіля, навіть за умови передачі йому ТЗ за актом.
Не рятує це й у разі ДТП — на сьогодні чинним є Закон «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а сама «цивілка» є одним з обов'язкових документів у водія при керуванні ТЗ (пп. «ґ» п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 р. №1306).
Окрім того, при укладенні договорів про повну матеріальну відповідальність слід враховувати Перелік посад і робіт №447/24. До цього переліку включена посада експедитора із перевезення вантажів та роботи з приймання та обробки для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставки (супроводу), видачі (здачі). Про посаду водія-експедитора в цьому документі не згадується. Отже, якщо Ви бажаєте скористатися цією нагодою, потрібно оформлювати працівника на дві посади: водія та експедитора.
Щодо актів приймання-передачі ТМЦ, то роботодавцям слід врахувати таке. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної шкоди, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт, за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП). Під іншими разовими документами розуміють накладні, відомості, рахунки-фактури або інші документи, передбачені чинними правилами документального забезпечення первинного бухобліку. Акт приймання-передачі відповідно до П(С)БО не відноситься до таких інших разових документів, а тому притягнути водія до матеріальної відповідальності відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП буде не можливо.
То робити? Чи може підприємство, яке приймає на роботу водія, оберегти себе від надмірних витрат та збитків з його вини?
Випадок 1. Працівник на посаді «водій» - відповідальність в межах середнього заробітку.
У коментованій судовій справі працівника оформили на посаду водія з укладенням договору про повну матеріальну відповідальність. За наслідками службового розслідування роботодавцем було встановлено, що водієм не повністю заповнювалися шляхові листи - зазначалися лише початкова та кінцева точка маршруту без конкретизації маршруту, що й призвело до підвищення пройденого кілометражу та незаконного, з точки зору роботодавця, списання пального на суму понад 5 тис. грн.
Але всі судові інстанції були одностайні - у задоволенні позовних вимог роботодавця до водія про відшкодування завданої шкоди надмірним витрачанням пального через порушення оформлення шляхових листів відмовлено.
Така позиція судів ґрунтується на ст. 135-1 КЗпП, якою визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Згідно з Переліком посад №447/24 водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладений такий договір.
А сам факт укладення договору про повну матеріальну відповідальність з водієм не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди, оскільки на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку.
Висновок: навіть якщо Ви всупереч закону укладете із водієм договір про повну матеріальну відповідальність, то він Вас не захистить, а працівник в любому випадку відповідатиме за пряму матеріальну шкоду з його вини в межах середньомісячного заробітку!
Аналогічного висновку дійшов Суд касаційної інстанції й у спорі ТОВ з водієм, який надмірним витрачанням пального наніс підприємству збитків на суму понад 30 тис. грн (ухвала ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2017 р. у справі №1027/4624/12). Такі висновки «працюють» не залежно від форми власності підприємства, установи, організації.
Випадок 2. Працівник на посаді «водій-експедитор» - повна відповідальність лише за ТМЦ, отримані під звіт.
Дещо інша ситуація з водієм, який прийнятий на посаду «водій-експедитор» з укладенням письмового договору про повну матеріальну відповідальність. Але й тут, як вже зазначалося вище, такий договір не допоможе. Головне – оформити передання ТМЦ під звіт.
Прикладом цього є ухвала ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.10.2017 р. у справі №447/3003/15.
Судом було встановлено, що з 01.01.2015 р. до 30.06.2015 р. водій-експедитор перебував у відрядженнях за кордоном, під час яких користувався платними дорогами та сплачував за проїзд ними сервісною карткою UTA.
Під час отримання від «ТІМЕХ S.А» (Польща)» актів виконаних робіт з розшифровками транзакцій, які виконувались водієм-експедитором за вказаний період, Товариством виявлено, що водій під час сплати за певний відрізок платної дороги, в один і той же день сплачував карткою UTA декілька разів за один і той ж відрізок платної дороги, чим заподіяв товариству майнову шкоду. Від добровільного відшкодування відмовився.
Відшкодування збитків роботодавець зміг добитися через суд. Вирішальним фактором при цьому став не сам факт наявності укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Судом враховано, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.
Оскільки матеріальні цінності були отримані водієм-експедитором під звіт, то на момент його звільнення було виявлено нестачу (перевитрату) грошових коштів на переданій йому під звіт картці UTA, що є підставою для матеріальної відповідальності у повному обсязі.
Висновок: при працевлаштуванні працівників на посаду «водія-експедитора» укладати договір про повну матеріальну відповідальність немає сенсу аналогічно, як і з працівником на посаді «водія». У цій ситуації повну матеріальну відповідальність такого працівника гарантує надання ТМЦ, які він використовує для виконання трудових обов’язків під звіт. Адже закон в окремих випадках передбачає повну відповідальність працівника (незалежно від штатної посади) — зокрема, з підстав, наведених у п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП.