«Вісник. Офіційно про податки»
Платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі (пп. 14.1.72 ПКУ), у яких обов’язок сплати або право на звільнення від його сплати настає з дня виникнення прав власності або постійного користування земельною ділянкою (п. 287.1 ПКУ).
У пп. 4 п. 297.1 ПКУ зазначено, що платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої — третьої груп для провадження господарської діяльності.
У ст. 796 ЦКУ йдеться про те, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. При цьому плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (п. 1 ст. 797 ЦКУ).
Отже, для цілей оподаткування, а саме підтвердження підстав для звільнення від сплати земельного податку, у договорі найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) сторони мають визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві.
Таким чином, звільнення від сплати земельного податку, передбачене пп. 4 п. 297.1 ПКУ, поширюється на підприємство за умови використання ним земельної ділянки для провадження господарської діяльності, а беручи до уваги вид господарської діяльності підприємства — у разі надання в оренду належного йому нерухомого майна (або його частини) разом із земельною ділянкою, на якій воно розташовано, — за укладеними та зареєстрованими у визначеному порядку цивільно-правовими угодами.
Що стосується прибудинкової території, то від оподаткування звільняється та площа земельної ділянки, яка вказана у договорі оренди.
Водночас за земельну ділянку (її частину), що не використовується в господарській діяльності, земельний податок сплачується платником на загальних підставах.
Платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ.
Форму податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджено наказом №560.
При заповненні декларації у колонці 8 зазначається тільки та площа земельної ділянки, що не використовується у господарській діяльності та оподатковується на загальних підставах.
При цьому у доповненні до декларації зазначається інформація щодо частини земельної ділянки, на яку поширюється дія пп. 4 п. 297.1 ПКУ, з наведенням підстав, а у розділі ІІІ декларації зазначається кількість аркушів, на яких ця інформація викладена (п. 46.4 ПКУ).