Почнемо з того, що Ви не зобов’язані «знімати» податковий кредит і коригувати податкові зобов’язання на вимогу податкових органів. Це Ваше добровільне рішення. Проте органи ГНС мають право самостійно донараховувати податкові зобов’язання під час перевірок платників податків.
Якщо податкова інспекція проведе перевірку Вашого підприємства і винесе податкове повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов’язань, таке рішення можна оскаржити в адміністративному (до податкової інспекції вищого рівня) або в судовому порядку.
Практика донарахувань податкових зобов’язань з ПДВ через виявлення ознак фіктивності контрагента платника податків на сьогодні дуже поширена. Проте наявність ознак фіктивності у діяльності постачальника ще не є безумовною підставою «зняття» податкового кредиту покупця.
В актах перевірок щодо зазначеної категорії справ податкові органи, як правило, не наводять істотних ознак правопорушення з боку платника податків або його посадових осіб, указуючи лише на порушення законодавства контрагентами платника податків. Ставлячи під сумнів сумлінність платника податків при здійсненні ним господарських операцій, орган ГНС найчастіше не наводить переконливих доводів і доказів цього. Цим слід скористатися при оскарженні податкового повідомлення-рішення.
Значна частина подібних спорів вирізняється ще і тим, що фіктивність підприємств є лише припущенням податкового органу, що грунтується на методології виявлення «податкових ям» та аналогічних порушників. При цьому часто немає вироків судів у кримінальній справі або інших рішень судів, якими була б підтверджена фіктивність підприємства-постачальника.
При оскарженні податкового повідомлення-рішення позивач повинен наполягати на тому, що право на податковий кредит з ПДВ у нього виникло внаслідок придбання товарів і що товари отримувалися з метою використання у господарській діяльності, досягнення економічного ефекту.
Попри те, що тягар доказування у спорах з податковими органами покладається саме на податківців як суб’єктів владних повноважень (ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства), платникові податків доведеться доводити реальність господарських операцій постачання товарів його контрагентом. При цьому посилань на наявність підписаних договорів, витратних накладних, податкових накладних і правильність їх оформлення буде недостатньо, бо навіть при безтоварній операції документи можуть бути оформлені ідеально.
З’ясування обставин взаємодії платника податків з постачальником та реальності господарської операції — ключовий аспект доказування у такого роду спорах. Ознаки нереальних, безтоварних операцій, а також орієнтири для доказування реальності операції містяться в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, а також в пізніших роз’ясненнях ВАСУ.
Значний професійний інтерес у зв’язку з аналізованою проблемою становить інтерв’ю з Олександром Нечитайлом, секретарем четвертої судової палати ВАСУ, опубліковане на ЮРЛІЗІ, в якому фахівець розповів про тенденції у тих чи інших категоріях спорів платників податків із податковими органами.
Суб’єктам господарювання потрібно пам’ятати, що Верховний суд України вже багато років дотримується думки, що порушення норм чинного законодавства контрагентами платника податків або їхніми посадовими особами ще не підтверджує позицію податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту. Адже чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом. Тож наявність ознак правопорушення у діяльності контрагентів само по собі не може бути підставою для притягнення добросовісного суб’єкта господарювання до відповідальності або застосування щодо нього інших негативних наслідків, особливо якщо він не знав про можливі дефекти правового статусу контрагентів. Це правило діє за умови, що платник податків провадив реальні господарські операції.
Дмитро Гарний