Згідно з вимогами п. 208.2 ст. 208 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок на додану вартість.
При цьому отримувач послуг — платник податку у порядку, визначеному ст. 201 ПКУ, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.
Форму податкової накладної та порядок її заповнення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. №1379.
Відповідно до ст. 11 Закону УРСР від 28 жовтня 1989 року №8312-ХІ «Про мови в Українській РСР», зі змінами та доповненнями (далі — Закон №8312), в Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14.12.99 р. №10-рп/99 положення частини 1 ст. 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 ст. 10 Конституції України).
Враховуючи зазначене, покупець — платник ПДВ у разі отримання на митній території України послуг від нерезидента повинен заповнювати податкову накладну державною мовою. При цьому якщо платник ПДВ не має можливості перекласти найменування та адреси нерезидента з іноземної мови на державну, заповнення граф «Особа (платник податку) — продавець» та «Місцезнаходження (податкова адреса) продавця» у такій податковій накладній допускається без перекладу державною мовою.