Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення розміру збитків здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №116 «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей», зі змінами та доповненнями (далі — Порядок), а щодо дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей — згідно із Законом України від 6 червня 1995 року №217/95-ВР «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей», зі змінами та доповненнями (далі — Закон №217/95-ВР).
Із сум, стягнутих відповідно до Закону №217/95-ВР та Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі й організації, а решта перераховується до державного бюджету (ст. 3 Закону №217/95-ВР, п. 10 Порядку).
Щодо віднесення до складу доходів суми коштів, отриманих платником податку як відшкодування завданих збитків винними особами, то згідно з пп. 136.1.5 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, для визначення об’єкта оподаткування не враховуються суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, а також суми відшкодування немайнової шкоди за рішенням Європейського суду, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.