Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Згідно з пп. «б» п. 307.1 ст. 307 Податкового кодексу платники ФСП не є платниками земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва).
Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-III (далі — Земельний кодекс) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, сільгосппідприємство — платник ФСП не сплачуватиме земельний податок за земельні ділянки під виробничою інфраструктурою, які є землями сільськогосподарського призначення і надані для товарного сільгоспвиробництва. При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Водночас якщо платник ФСП надає в оренду окремі будівлі, споруди або їх частини, то земельний податок за земельні ділянки під такими будівлями, спорудами (їх частинами) сплачується на загальних підставах.
