Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до пп. 136.1.20 ст. 136 ПКУ від 2 грудня 2010 року №2755-VI для визначення об’єкта оподаткування не враховується основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу, які не враховуються для визначення об’єкта оподаткування. Згідно з пп. 14.1.267 ст. 14 ПКУ позика — це кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики. Статтею 141 ПКУ визначено особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями. Зокрема, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у т. ч. за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку (п. 141.1 ст. 141 ПКУ). Водночас для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками й іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів та пов’язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів (п. 141.2 ст. 141 ПКУ). При цьому проценти, які відповідають вимогам п. 141.1 ст. 141 ПКУ, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями п. 141.2 ст. 141 ПКУ, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів зі збереженням обмежень, передбачених п. 141.2 ст. 141 ПКУ (п. 141.3 ст. 141 ПКУ). З урахуванням викладеного процентна позика, отримана від нерезидента, який не має офшорного статусу, не враховується при визначенні об’єкта оподаткування. При цьому проценти, за користування процентною позикою, включаються до складу витрат у порядку, визначеному ст. 141 ПКУ.
