Федерація професійних спілок України розповідає, що відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. Слід зауважити, що законодавством не передбачено обов’язкового відпрацювання працівником 2 тижнів перед звільненням. Законодавець лише зобов’язує працівника повідомити роботодавця про свій намір звільнитися, що дасть змогу роботодавцеві знайти йому заміну.
Якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Вимоги ч. 1 ст. 38 КЗпП поширюються на всіх без винятку працівників підприємства, незалежно від їх статі і статусу.
Отже, якщо працівниця вказала у заяві поважну причину звільнення, роботодавець зобов’язаний звільнити її у визначений строк, без попередження за 2 тижня.
Слід зауважити що в період воєнного стану відповідно до ст. 4 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон №2136) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
