Правове регулювання комерційної таємниці та її інтелектуальної власності ґрунтується на положеннях глави 46 Цивільного кодексу України та Законі України «Про інформацію»
Відповідно до ст. 505 ЦКУ, комерційною таємницею є "інформація (відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці), яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою , яка законно контролює цю інформацію"
Згідно зі ст. 162 ГКУ, "суб’єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умови, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності"
Отже, законодавство передбачає право власника комерційної інформації, що є конфіденційною, на вжиття заходів щодо захисту такої інформації.
Згідно зі ст. 506 ЦКУ, до майнових прав на комерційну таємницю належать, зокрема, виключні права дозволяти використання комерційної таємниці і перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. А відповідно до ст. 36 ГКУ, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.
У той же час жоден законодавчий акт не зобов’язує фізичних осіб, які є найманими працівниками, або інших, підписувати ті чи інші договори про нерозголошення комерційної таємниці. Потрібно розуміти, що підписавши такий договір працівник також підтверджує свою обізнаність у тому, що розголошення, а також неправомірне використання комерційної таємниці в будь-якій інший формі є протиправною діяльністю, за здійснення якої передбачена відповідальність. Однак, на поставлене запитання однозначно слід відповісти негативно, адже в Україні, як в цивільно-правових, так і в трудових відносинах діє принцип свободи договору.
Договір про нерозголошення комерційної таємниці в рамках трудових відносин не є обов’язковим, адже в рамках таких відносин (згідно зі ст. 139 КЗпП) на працівників покладено обов’язок своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу. І якщо робота з відповідною інформацією входить до трудових обов’язків, працівник зобов’язаний дотримуватися розпоряджень роботодавця щодо порядку захисту комерційної таємниці.
Зауважимо також, що КЗпП встановлює в ст. 29 обов’язок роботодавця роз’яснити працівникові його права і обов’язки до початку роботи за укладеним трудовим договором. Цей обов’язок передбачає ознайомлення з усіма локальними нормативно-правовими актами, які стосуються виконуваної роботи. І саме під час такого роз’яснення працівник повинен бути ознайомлений з переліком відомостей, що становлять комерційну таємницю, і правилами щодо їх захисту. Звісно ж, що відповідні положення про нерозголошення комерційної таємниці повинні бути передбачені і в посадовій інструкції працівника
Відзначимо також, що незважаючи на наявність або відсутність договору про нерозголошення комерційної таємниці, законодавство передбачає досить жорстку відповідальність за її розголошення — як матеріальну, так і адміністративну або навіть кримінальну (залежнос від шкоди):
- Адміністративна відповідальність: ч. 3 ст. 164-3 КУпАП
- Кримінальна: статті 231, 232 ККУ
- Дисциплінарна: 147 КЗпП
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. №611 визначено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці:
- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами
- інформація за всіма встановленими формами державної звітності
- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів
- відомості про чисельність й склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць
- документи про сплату податків й обов’язкових платежів
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків
- документи про платоспроможність
- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, Які займаються підприємницькою діяльністю
- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню
Слід зауважити, що обов’язки працівника щодо нерозголошення комерційної таємниці можуть бути трудовими, тільки якщо вони внесені до правил внутрішнього трудового розпорядку, в колективний або трудовий договір.
Чи має право роботодавець пропонувати працівникам підписувати угоду про нерозголошення комерційної таємниці і що робити, якщо співробітник відмовиться її підписувати?
Таке право роботодавця потрібно закріпити в Статуті, колективному, трудовому договорі, Положенні «Про комерційну таємницю», правилах внутрішнього трудового розпорядку або як мінімум в посадових інструкціях.
Перед тим як взяти з працівників підписку про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, керівництву підприємства необхідно здійснити певні процедури:
- видати наказ по підприємству про встановлення комерційної таємниці;
- затвердити перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю;
- затвердити форму зобов’язання (договору) про нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею.
Незалежно від обраного підприємством шляху захисту комерційної таємниці працівник, приступаючи до виконання своїх обов’язків, повинен бути проінформований:
- про порядок і процедуру набуття матеріалами, документами та виробами статусу комерційної таємниці;
- про правила, пов’язані з доступом до інформації, що є комерційною таємницею;
- про обов’язки і обмеження, що накладаються на виконавців, допущених до відомостей конфіденційного характеру (наприклад, діловодство, облік, зберігання, розмноження, обробка інформації);
- про порядок прийому представників інших суб’єктів підприємницької діяльності та передачі їм інформації;
- про відповідальність за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, або за порушення встановленого порядку роботи з ними.
Змусити підписати працівника дану Угоду до внесення такого обов’язку в усі внутрішні документи підприємства неможливо. Після внесення відповідних змін до документів, при відмові працівника підписати зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці його можна буде притягнути до відповідальності за порушення трудової дисципліни.
Найбільш оптимальною формою такого документу, на нашу думку, було б Положення про комерційну таємницю (в документах необхідно прописати обов’язок працівника ознайомитися з ним під розпис).