Юристи Профспілки працівників освіти та науки роз'яснили, що під поняттям «відгул», згідно з законодавством про працю, розуміється день відпочинку, що надається працівнику як компенсація за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні (ст. 72, 107 КЗпП), а також за здачу донором крові (ст. 124 КЗпП).
До роботи у вихідний день заборонено залучати:
- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років (ст. 176 КЗпП);
- працівників молодше 18-ти років (ст. 192 КЗпП).
За загальним правилом робота у вихідні дні забороняється (ст. 71 КЗпП).
Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначені в ч. 2 ст. 71 КЗпП, зокрема:
- для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
- для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
- для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ст. 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку (відгулу) або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Отже, спосіб компенсації у вихідний день (надання іншого вихідного дня чи підвищеної оплати) визначається за згодою сторін, і в наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день роботодавець повинен конкретно зазначити, у який саме спосіб працівникові буде компенсуватися робота у вихідний день.
Виходячи з положень ст. 7 Закону «Про колективні договори і угоди» порядок надання відгулу за роботу у вихідний день (проміжок часу, протягом якого має надаватися день відпочинку; можливість його приєднання до щорічної відпустки за бажанням працівника тощо) бажано визначати у колективному договорі.
Відповідно до ст. 124 КЗпП працівникам-донорам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.
На працівників, які перебувають у відрядженні у вихідні або святкові й неробочі дні, поширюються також правила, визначені Інструкцією №59:
- якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства (пункт 9);
- якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день то йому після повернення з відрядження надається інший день відпочинку (пункт 10);
- якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку (пункт 11).
Питання щодо конкретної дати надання відгулу за роботу у вихідний день вирішується за погодженням між працівником (на підставі його заяви) та роботодавцем з урахуванням інтересів обох сторін, а також із застосуванням відповідних положень колективного договору.
У випадку виникнення конфліктних ситуацій доцільним, на нашу думку, є залучення для їх вирішення виборного органу первинної профспілкової організації, який згідно із ч. 2 ст. 71 КЗпП надавав згоду на залучення працівника до роботи у вихідний день.
Використання працівником на власний розсуд права на відгул вважатиметься неявкою на роботу без поважних причин, що згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП може бути підставою для звільнення працівника за прогул.
У пункті 24 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. №9 зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).