Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці інформує, що згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі – Закон №2136) та главою XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2136 цей Закон визначає в тому числі особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, у період дії воєнного стану, запровадженого відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з вимогами частини 4 статті 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі – Закон України «Про відпустки»). Проте загальна тривалість відпустки не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.
Крім того, в період дії воєнного стану за певними категоріями працівників зберігається право на відпустки без збереження заробітної плати, що надаються в обов’язковому порядку за їхнім бажанням відповідно до ст. 25 Закону України «Про відпустки».
Також у період дії воєнного стану зберігається право працівників на відпустку без збереження заробітної плати відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про відпустки», якою передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік. Ця відпустка надається за заявою працівника та згодою роботодавця, але роботодавець може й відмовити працівнику у її наданні.
Водночас працівники мають право на відпустку без збереження заробітної плати на період карантину, встановленого Кабміном відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Термін такої відпустки не включається до загального терміну (15 календарних днів) відпустки без збереження заробітної плати, яка надається за сімейними обставинами та з інших причин.
***
Читайте також:
