Наразі на підписі у Президента перебуває Закон №3680 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників. Про проєкт цього Закону ми повідомляли раніше.
За підписаною спікером ВРУ версією тексту, Закон №3680 набирає чинності через три місяці з дня його опублікування. А КМУ протягом цих трьох місяців (тобто ще до набрання чинності новим Законом) має подбати про приведення своїх нормативних актів у відповідність до нього.
Домашні працівники: хто вони?
Зараз у КЗпП працівники поділені на три категорії за місцем розташування їхнього робочого місця. А саме, які:
- працюють на певному робочому місці, наданому їм роботодавцем;
- працюють вдома, а роботодавці дбають про організацію їхнього робочого місця на дому;
- працюють дистанційно, тобто з будь-якого зручного для них місця.
Тепер з’являється ще четверта категорія – домашні працівники. Їм присвячено нову главу ХІ-А КЗпП.
Домашній працівник – це фізична особа, яка виконує домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем.
Домашня праця – це робота, яка виконується для домогосподарства за трудовим договором.
При цьому:
- домогосподарством визнається сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Такі особи можуть перебувати у родинних стосунках чи стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із таких стосунків або перебувати і в родинних стосунках, і в стосунках свояцтва. І взагалі – домогосподарство може складатися й з однієї особи!
- роботодавцем є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір. Тобто укладати трудовий договір з усіма членами домогосподарства – не обов’язково, а якщо таке і буде, то з кожним з них треба укласти окремий трудовий договір і кожен з них вважатиметься роботодавцем окремо.
Зверніть увагу! У разі використання праці домашніх працівників роботодавець несе відповідальність за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що передаються працівникові для виконання відповідної роботи.
Якщо працівника наймають час від часу
У такому випадку він не матиме статусу домашнього працівника, незважаючи на те, що коло його обов’язків не відрізнятиметься від того, що здійснюють інші на постійній основі.
Нова ст. 173-2 КЗпП чітко зазначає: не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не більше 40 годин на місяць.
Чи можна наймати на домашню роботу неповнолітніх?
Так, але не молодше 16 років.
При цьому домашнім працівникам, які є неповнолітніми особами, тривалість роботи встановлюється з урахуванням часу, необхідного для здобуття ними загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої або вищої освіти.
Робочий час та час відпочинку у домашніх працівників
З мінімумом робочого часу ми вже з’ясували – це більше 40 годин на місяць. А як щодо максимуму?
Взагалі-то на домашніх працівників поширюються положення щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку, які передбачені КЗпП. Але – з урахуванням особливостей, встановлених цією ст. 173-5 КЗпП.
Так, якщо у зв’язку зі специфікою домашньої праці не може бути додержана передбачена законом щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, з тим щоб тривалість робочого часу за місячний обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин.
Тобто для таких працівників так само діє норма 40 робочих годин на тиждень, а якщо так не виходить, то хоча б за місяць норма праці повинна дотримуватися – жодних розрахункових періодів на квартал або на рік.
При цьому робочий день домашнього працівника може бути поділений на частини, з тим щоб загальна тривалість робочого часу не перевищувала його щоденної нормальної тривалості, при цьому домашній працівник може на власний розсуд розпоряджатися вільним від роботи часом. Тобто обов’язкових перерв, тим паче обідніх, тут не передбачається, але про них можна домовитись у трудовому договорі.
Залучення домашнього працівника до надурочних робіт теж здійснюється згідно з умовами трудового договору і не може перевищувати граничні норми застосування надурочних робіт, визначені законом. Можливість виконання роботи у вихідні, святкові та неробочі дні передбачається трудовим договором.
А ось це незвичне: трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати періоди очікування, які вважаються годинами роботи, під час яких домашній працівник не може розпоряджатися своїм часом на власний розсуд у зв’язку з необхідністю бути готовим до виконання за дорученням роботодавця передбачених договором трудових обов’язків.
Тобто якщо ви точно не знаєте, на коли вам потрібно, щоб домашній працівник виконав свою роботу, не платити йому за очікування ви не зможете.
Умови і розмір оплати періодів очікування або порядок надання іншого вільного від роботи часу зі збереженням заробітної плати визначаються трудовим договором. При цьому розмір такої оплати не може бути меншим за розмір встановленого законом мінімального рівня оплати праці. Тривалість періодів очікування, компенсація за які здійснюється шляхом оплати, не може перевищувати 10 відсотків тривалості робочого часу, визначеної трудовим договором.
Хто веде облік робочого часу?
Увага! Домашній працівник самостійно веде облік свого робочого часу у зручній для нього формі та погоджує його з роботодавцем у строки, визначені трудовим договором.
Тобто новації не створюють нових обов’язків для роботодавця-фізособи, але перекладають обов’язок з обліку робочого часу та часу відпочинку на самого працівника. Втім, роботодавець має перевірити такий облік і погодити його.
Сторони самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника.
Чи треба повідомляти податківців про домашніх працівників?
Так, треба.
І про факт прийняття на роботу (укладання трудового договору) – цього вимагає ст. 173-3 КЗпП.
І про факт та підстави припинення трудового договору, укладеного з домашнім працівником, роботодавець письмово повідомляє центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (тобто ДПС) протягом трьох днів з дня звільнення домашнього працівника. Цього вимагає ст. 173-6 КЗпП.
Порядок повідомлення наразі затверджено постановою КМУ від 17.06.2015 №413. Найімовірніше, протягом трьох місяців після опублікування Закону №3680 до нього будуть внесені відповідні зміни.
Чи треба буде платити за домашнього працівника податки та ЄСВ?
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності. Так зазначено в новій ст. 173-3 КЗпП та в оновленій редакції ст. 253 КЗпП. Відповідні зміни будуть внесені до Закону про ЄСВ та до інших законів про соцстрахування.
Це означає, що для того щоб мати страховий стаж, домашні працівники мають укласти договір із ПФУ про добровільне страхування та платити ЄСВ за себе самостійно. Лікарняні та декретні їм від роботодавців не гарантуються, а отже, в разі добровільного страхування вони зможуть звернутися за виплатами до ПФУ.
А от про ПДФО та ВЗ у Законі №3680 не йдеться, і недарма. Адже зміни до ПКУ можуть бути внесені лише окремим законом. Тож чекатимемо або на ще один законопроєкт, або на роз’яснення з боку податківців щодо оподаткування зарплати таких працівників.
На нашу думку, з огляду на зазначене у Законі №3680, обов’язків податкових агентів фізособи-роботодавці не виконуватимуть. Тобто жодної «зарплатної» звітності і жодних податків за працівника. Найімовірніше, домашніх працівників змусять декларувати свої доходи та сплачувати ПДФО і ВЗ самостійно. Втім, як це буде насправді, побачимо.
Як звільнити домашнього працівника?
Цьому буде присвячено ст. 173-6 КЗпП. За нею трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може бути припинений з ініціативи однієї зі сторін.
А підстави для припинення трудових відносин можуть бути ті самі, що і в інших випадках. До особливостей можна віднести таке.
У ст. 41 КЗпП з’явиться нова підстава щодо звільнення з ініціативи роботодавця, і вона стосується саме домашніх працівників. Це п. 3-1 ч. 1 ст. 41, який звучатиме таким чином: вчинення домашнім працівником винних дій, які завдали або могли завдати шкоди життю чи здоров’ю члена домогосподарства.
Про розірвання трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (тобто як за скороченням штату) роботодавець повідомляє домашнього працівника не менше ніж за 14 днів, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Трудовий договір розривається з ініціативи роботодавця шляхом підписання додаткової угоди про розірвання трудового договору або в односторонньому порядку шляхом надсилання домашньому працівникові у спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом з описом вкладення повідомлення про розірвання трудового договору. Домашній працівник може вимагати від роботодавця внесення до трудового договору окремого запису про припинення такого трудового договору.
У разі надсилання домашньому працівникові повідомлення про розірвання трудового договору засобами поштового зв’язку такий трудовий договір вважається розірваним з наступного робочого дня після дати вручення домашньому працівникові поштового відправлення.
Розірвання трудового договору з ініціативи домашнього працівника здійснюється у строки та на умовах, передбачених ст. 38, 39 КЗпП, якщо інше не визначено трудовим договором.
Домашній працівник має право негайно в односторонньому порядку розірвати трудовий договір з роботодавцем у разі вчинення стосовно нього членом домогосподарства винних дій, які посягають на честь чи гідність домашнього працівника, або втручання в його особисте життя.