Державна служба України з питань праці розповідає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (та у разі надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).
Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця передбачені ст. 40 і 41 КЗпП. На звільнення працівників з інших підстав вимоги ст. 184 КЗпП не поширюються.
Винятком із загального правила є звільнення у зв’язку із закінченням строку трудового договору, оскільки звільнення на підставі цієї статті допускається з обов’язковим працевлаштуванням. На період працевлаштування за працівниками зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Визначення поняття одинокої матері на законодавчому рівні відсутнє, але відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір’ю потрібно вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Крім того, варто звернути увагу на те, що дитиною з інвалідністю вважається особа до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.