Коментар до Постанови ВП ВС від 26.07.2023 №552/16890/20
Наразі фінансуванням допомоги з тимчасової непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами займається ПФУ. Але почалося це відносно нещодавно, з початку 2023 року. А до цього цим питанням займався ФСС, і свіжа судова практика все ще стосується коштів, отриманих від цього Фонду. Проте висновки, які зробив суд, варто мати на увазі і тепер.
Зміст справи
Фізособа перебувала у трудових відносинах з підприємством (далі – роботодавець), при звільненні їй було не повністю сплачено суму допомоги по тимчасовій непрацездатності. Тому працівниця вимагає від роботодавця виплатити їй середній заробіток за час затримки виплати цих сум. Зокрема, в позові йдеться про:
- суму заборгованості з виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю за листком непрацездатності за період з 25 по 29 січня 2020 року в розмірі 8 276,76 грн;
- суму компенсації втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків виплати за листками непрацездатності: за період з 04 по 17 січня 2020 року в розмірі 1 179,87 грн (затримка оплати на 236 робочих днів); за період 20 – 24 січня 2020 року в розмірі 347,62 грн (затримка оплати на 215 робочих днів); за період 25 – 29 січня 2020 року в розмірі на дату оплати суми допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;
- ще і моральну шкоду у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень.
Тож під час розгляду справи перед судами постало головне запитання: чи може допомога по тимчасовій непрацездатності бути віднесена до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП?
Судова практика з виплати лікарняних при звільненні
Наприклад, ВС (у постанові від 25.07.2018 №809/575/16) вважав, що допомога по тимчасовій непрацездатності не відноситься до виплат при звільненні, оскільки особливості проведення таких виплат врегульовані спеціальним Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №591/1079/19 сказано, що оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП.
Правова позиція ВС в інших постановах за період 2019 – 2022 рр. також свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.
Втім, незважаючи на таку доволі різну судову практику, суд першої інстанції все ж таки стягнув з роботодавця суму оплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, проте відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
А апеляція відмовила у позові повністю, оскільки починаючи з шостого дня непрацездатності вказана допомога повинна виплачуватися працівникові за кошти Фонду соцстрахування, а не роботодавця.
В результаті справа потрапила до Великої Палати ВС, який став на бік працівниці. І стягнув заборгованість з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності з урахуванням суми індексації в розмірі 9 570,45 грн та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Тобто вимоги колишньої працівниці були задоволені, щоправда, частково. Чому так і як аргументував своє рішення ВС, розглянемо далі.
Хто відповідає за невиплату лікарняних: Фонд чи роботодавець?
Велика Палата ВС погоджується з висновками про те, що оскільки у ст. 116 КЗпП йдеться про виплату всіх сум, які належать працівникові від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за кошти роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівникові при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП.
Щодо того, чи належить допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується Фондом починаючи з шостого дня непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП, Велика Палата ВС наголосила на окремих моментах.
З моменту надходження коштів Фонду на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності на окремий рахунок роботодавця розпорядником таких коштів стає сам роботодавець, який зобов’язаний здійснити виплату застрахованій особі відповідного матеріального забезпечення в найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.
Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то в розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівникові у день звільнення.
Визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати працівникові, який звільняється, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені.
Тобто якщо комісія вчасно розглянула питання про оплату листка непрацездатності, роботодавець надіслав заяву-розрахунок, а Фонд невчасно перерахував кошти, то відповідальність має нести Фонд.
Якщо комісія чи роботодавець не вчинили таких дій, то відповідальність за невиплату такого відшкодування покладається на роботодавця.
Судами встановлено, що комісія із соцстраху роботодавця вважала необґрунтованою та незаконною видачу працівникові листка непрацездатності за період з 25 по 29 січня 2020 року, проте рішення з цього питання не приймала, що позбавило працівника можливості його оскарження в порядку, передбаченому розділом V Положення №13 (до відділення робочого органу виконавчої дирекції Фонду або до суду).
Після отримання роботодавцем від працівника 30 січня 2020 року листка непрацездатності підзвітна підприємству й утворена ним комісія із соцстраху не прийняла жодного рішення щодо його оплати. Адміністрація підприємства неодноразово самостійно зверталася з приводу відповідності листків непрацездатності працівника, що унеможливило прийняття комісією будь-якого рішення щодо листа непрацездатності, а отже, позбавило працівника можливості оскаржити рішення комісії про відмову у виплаті.
Таким чином, обов’язок відшкодувати працівникові суми заборгованості з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за листком непрацездатності за період з 25 по 29 січня 2020 року в розмірі 8 276,76 грн покладається саме на роботодавця.
Проте, незважаючи на те, що лікарняні не були виплачені на дату звільнення, втрати у зв’язку з несвоєчасною виплатою за листком непрацездатності компенсуються лише шляхом нарахування і стягнення індексації вказаної виплати – з урахуванням суми індексації за період з квітня 2020 року по липень 2023 року в розмірі 1 293,69 грн. Отже, роботодавець має сплатити 8276,76 + 1293,69 = 9 570,45 грн, а середній заробіток за затримку він не сплачує. Присудив ВС і відшкодування моральної шкоди, але в значно меншому розмірі, ніж вимагала працівниця (1 тисячу гривень замість 80 тисяч, зазначених у позові).
Висновки
Ще раз нагадаємо, що ця справа розглядалася ще в редакції Закону станом на 2020 – 2022 рр. З 01.01.2023 Фонд соцстраху ліквідований та приєднаний до ПФУ, а нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень ПФУ. А сам Закон №1105 викладено у новій редакції.
І на сьогодні, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці» (ч. 7 ст. 41 Закону №1105).
Держпраці, зі свого боку, ще минулого року нагадала, що роботодавець зобов’язаний надавати та виплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку належні страхові виплати. Проте у разі відсутності доступу у роботодавця до особистого кабінету на сайті ПФУ через відсутність Інтернету під час воєнного стану він не може нести відповідальність за затримку таких виплат до закінчення обставин або воєнного стану. Щоправда, таку відсутність можливості та доступу треба буде контролерам (а, можливо, і суду) якось довести.
