Свого часу позичальники у банків уже отримали доволі сувору позицію судів касаційної інстанції з приводу визнання кредитних договорів недійсними чи неукладеними, у т.ч. й через зміну економічної ситуації в країні. Це перевернуло всю судову практику розгляду таких спорів.
У результаті більшість справ за кредитами, виданими у 2006-2009 рр., отримали невтішний розвиток для позичальників — фізосіб та підприємців.
На разі маємо більш детальні роз'яснення практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів, укладених госпсуб'єктами. Наведемо окремі моменти:
1. Кредитні договори не можна віднести до публічних договорів у розумінні ст. 633 ЦК України (1), оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку банку або іншої фінансової установи встановлювати у кредитних договорах однакові умови для всіх позичальників.
2. Зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти до національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ЦК України.
3. Щодо питання збільшення розміру процентної ставки та заборону вчиняти банками одноособово (ст.105-1 ЦК України), суд, навіть за наявності такої вказівки у договорі (можливості змінювати процентну ставку), у будь-якому випадку буде з'ясовувати, чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником.
4. У вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України господарські суди мають враховувати, що ці правові норми підлягають застосуванню лише щодо процентів, які нараховані як неустойка, і не можуть бути застосовані до процентів, нарахованих на кредитну суму за час користування ними.
5. Якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора. При цьому слід виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання. Невиконання зазначеної передумови є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про стягнення нарахованих за невиконання основного зобов'язання сум.
6. Розглядаючи позовні вимоги іпотекодержателя щодо звернення стягнення на реконструйований (добудований) предмет іпотеки, господарським судам необхідно враховувати приписи ч. 3 ст. 5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі та була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
---------------(1)-----------
Цією статтею, зокрема, передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів.
---------------------------------
Постанова Пленуму ВГСУ від 24.11.2014 року № 1
Наталія Канарьова,
"Дебет-Кредит"
