Адже якщо роботодавцем належним чином не оформлені трудові відносини з найманим працівником – це є ризик як для самого підприємця, так і працівника. Про це йдеться у роз'ясненні Держпраці у Дніпропетровській області/
Фахівці зауважили, що при застосуванні цивільно-правової угоди у відносинах з працівниками необхідно розуміти головні відмінності такої угоди від трудової, а головне – розуміти відповідальність за підміну понять трудового договору на цивільно-правовий. Адже частиною 2 статті 265 КЗпП передбачена фінансова відповідальність з приводу фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Відповідно до чинного законодавства виконання робіт, надання послуг фізичною особою може здійснюватися як на підставі трудового, так і цивільно-правового договору і основною їх відмінністю є те, що перші регламентуються КЗпП, а інші — ЦКУ.
Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Своєю чергою, цивільно-правовий договір — угода між підприємством й особою на виконання певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. Тобто, фактично, за цивільно правовим договором фізична особа може виконувати разові завдання різного характеру (наприклад, підготовка окремих консультацій, або супровід судових справ), при цьому, оплата таких робіт має відбуватися після їх прийняття за результатом (після підписання відповідного акту прийому-передачі).
Але, як показала практика, підприємці часто в договорі цивільно-правового характеру вказують наступну інформацію: «не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Зазначене в договорі суперечить вимогам статті 18 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», згідно з якою, страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання.
Таким чином, у договорі цивільно-правового характеру бувають передбачені норми, які завідомо не відповідають чинному законодавству, тобто погіршують умови однієї сторони (працівника). Відповідно до вимог частини 1 статті 203 ЦКУ, зміст договору не повинен суперечити нормам вищевказаного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
***
Читайте також: