Судова влада України розповідає, що загальне збільшення ціни за товар при послідовних змінах до договору про закупівлю (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати 10% від ціни товару, визначеної в договорі, зокрема й у випадку закупівлі бензину і дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду.
За обставинами справи прокурор звернувся з позовом до енергопостачальника про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, укладеного за результатами проведення публічної закупівлі на електронному майданчику «Prozorro», а також стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів.
Прокурор стверджував, що сторони підписали низку додаткових угод до договору про збільшення ціни за одиницю товару, в результаті чого ціна на електричну енергію збільшилася на понад 10%, а загалом на 100,75% з одночасним зменшенням обсягів її постачання, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі».
Суди попередніх інстанцій вимоги задовольнили в повному обсязі, зазначивши, що загальне збільшення не має перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
За результатами перегляду судових рішень Велика Палата ВС звернула увагу, що у спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені в період дії положень норм ч. 5 ст. 41 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі» у двох редакціях: 1) Закону №114-ІХ (договір про закупівлю та одна з додаткових угод) і 2) Закону №1530-ІХ (низка додаткових угод до договору). Під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.
Проаналізувавши вказані редакції Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі», Велика Палата ВС дійшла висновку, що норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не має перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, яке в п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону унормовано на рівні не більше 10%, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін.
Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема у випадку закупівлі бензину і дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Зміни та доповнення до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару – 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, у тому числі й при здійсненні закупівлі бензину і дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину й дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів у цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
Отже, Велика Палата ВС погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про визнання оспорюваних додаткових угод до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію з перевищенням максимального ліміту в 10%, а також за відсутності належного документального обґрунтування. Тож підстава для оплати електричної енергії за встановленою в них ціною відпала, а тому грошові кошти на підставі ст. 216, 1212 ЦКУ в заявленому розмірі відповідач має повернути.
Постанова ВП ВС від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24 (провадження №12-16гс25).
