Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Обов'язковою підставою для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника за місцем його перебування є наявність безперечних вимог до боржника, визначена ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.
Вищий господарський суд України (далі — ВГСУ) постановою від 17.11.2010 р. №Б24/198-10 відмовив у задоволенні касаційної скарги державної податкової інспекції, яка мала намір порушити справу про банкрутство проти одного із підприємств. зазначимо, що останнє мало заборгованість перед податковою зі сплати сум штрафних санкцій за порушення податкового законодавства та у зв'язку з відсутністю його за місцеперебуванням.
Суд першої інстанції спочатку своєю ухвалою порушив провадження у справі про банкрутство такого підприємства в порядку ст. 52 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» (далі — Закон про банкрутство), а потім припинив провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
ДПІ стверджувала, що її грошові вимоги є нарахованим в установленому порядку податковим зобов'язанням боржника, тож є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство.
ВГСУ у своїй постанові зазначив, що відповідно до вимог ст. 52 Закону про банкрутство заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника і строку виконання зобов'язань і за наявності доказів нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема у зв'язку з його відсутністю за місцеперебуванням.
Крім визначених у згаданій статті особливостей, обов'язковою підставою для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є наявність безперечних вимог до боржника, визначена ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.
При цьому ВГСУ звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, до складу грошового зобов'язання, яке становить кредиторську вимогу до боржника (у т. ч. безперечне), не зараховується недоїмка (пеня і штраф).
Отже, оскільки визначені кредитором грошові вимоги до боржника складаються лише із сум штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, — такі вимоги не включаються до складу грошових зобов'язань, які покладено в основу кредиторських вимог згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство. Тобто наявність таких грошових вимог не може бути підставою для порушення провадження у справі про банкрутство, у тому числі і за ст. 52 Закони про банкрутство.
Крім того, ВГСУ звернув увагу на те, що ДПІ не додала до заяви про порушення справи про банкрутство докази безспірності її грошових вимог до боржника, зокрема рішення суду про стягнення заборгованості, наказ, виданий на його виконання.
