Як показує практика, жоден із ЦП не спричинює стільки судових спорів, як вексель. Адже вексельне законодавство сформоване на основі світової практики складення векселя та його застосування.
Як не дивно, спори щодо вексельної сили стосуються не лише реквізитів (такі спори є найпоширенішими серед осіб, які використовують вексель у своїй госпдіяльності), а й повноважень осіб, які ставлять на ньому свій підпис.
І саме вексельне законодавство (у т.ч. й міжнародні конвенції) сприяє таким спорам — нормативні акти у цій сфері не містять положень для визначення належних повноважень осіб, які підписали вексель, а лише встановлюють їх коло.
Тож питання про належний характер уповноваження на підписання векселя на території України між вітчизняними госпсуб'єктами має вирішуватися з огляду на загальні норми цивільного законодавства України, зокрема щодо укладення відповідного договору, видачі довіреності, вчинення внутрішніх актів органами юридичної особи, як, наприклад, прийняття рішення зборів учасників, наказу про виконання функцій виконавчого органу тощо.
За таких обставин ВСУ у постанові від 20.03.2012 р. №3-17гс12 визнав, що керівником може бути не лише службова особа, обрана засновниками відповідно до статуту, а й особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зайняття певної службової посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки має бути оформлено наказом.
За наведеним у судовому рішення спором, особа, яка мала платити за векселем, не визнавала вексельної сили виданого нею самою векселя через те, що підпис головного інженера ТОВ на векселі не має сили і не може зобов'язати ТОВ платити за ним.
Натомість ВСУ вважає, що питання визначення належних повноважень осіб, які підписали вексель, має вирішуватися із застосуванням загальних норм цивільного законодавства України. А отже, вексель може підписати і особа за довіреністю, і особа, призначена наказом по підприємству, і особа, на яку покладено такі обов’язки посадовою інструкцією.