Свого часу ВАСУ видало роз’яснення, яким податківці користуються й досі під час перевірок та складення актів — лист від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.
У ньому, зокрема, зазначено, що будь-які документи (у т. ч. договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. У такому випадку беруться до уваги первинні документи, які складені за правилами Закону про бухоблік та підтверджують фактичне (реальне) здійснення госпоперації.
Проте це стосується податкових відносин (податково-судова доктрина реальності госпоперації).
Чи можна це застосувати до господарського спору між суб’єктами господарювання з метою відмови оплачувати отриману послугу?
Уявімо ситуацію: один із госпсуб’єктів (отримувач послуг) після підписання актів наданих послуг та часткової оплати стверджує, що насправді жодних послуг йому не надавалося та сплачувати решта суми немає за що. Аргументом є все ті самі приписи ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік, які визначають обов'язкові реквізити первинних та зведених облікових документів для надання їм юридичної сили.
Якої позиції щодо цього дотримується ВСУ? Зважаючи на предмет регулювання Законом про бухоблік, його вимоги не поширюються на спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України госпсуб'єкти та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник — оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п. 1 ст. 903 ЦК України).
Отже, суд встановив, що акти наданих послуг підписані особою, яка мала відповідні повноваження на день підписання, оплатила частково надані послуги (чим прийняла виконання) без наступних заперечень до якості наданих послуг тощо. За таких підстав відмовлятися від отриманих послуг із посиланням на Закон про бухоблік щодо недотримання обов’язкових реквізитів для складення актів наданих послуг та від їх оплати у повному розмірі замовник послуг не має права.