Платник єдиного податку та земельний податок
Фізична особа – підприємець має у власності нежитлове приміщення та використовує його для здійснення господарської діяльності. При цьому ФОП – платник єдиного податку, тому не сплачує земельний податок.
Нагадаємо, що згідно з п. 297.1 ПКУ, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку для провадження господарської діяльності.
Проте обласна фіскальна служба винесла проти ФОП податкове повідомлення-рішення про сплату ним земельного податку та штрафних санкцій за 2017 рік всього на суму 70 тис. грн. І ось чому.
Позиція фіскалів
ДФС зауважує, що умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлено.
Таким чином, ДФС вважає: якщо ФОП на єдиному податку не має документів на право власності/користування земельною ділянкою, на нього не поширюється пільга, передбачена п. 297.1 ПКУ, і він зобов’язаний платити земельний податок.
Висновок Верховного Суду
Суд послався на ст. 120 ЗКУ: у разі набуття права власності на будівлю, припиняється право власності на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт. До особи, яка набула право власності на будівлю, розміщену на земельній ділянці, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вона розміщена, без зміни її цільового призначення.
Отже, з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна, права та обов'язки щодо земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, покладаються на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Відтак є наявність двох умов надання пільги, а саме: використання власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявність у ФОП статусу платника єдиного податку. І це обумовлює звільнення його від земельного податку, що доводить протиправність спірного ППР.
Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили докази ДФС щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положення п. 297.1 ПКУ за відсутності оформлення права власності або користування на земельну ділянку за таким ФОП.
Повний текст постанови Верховного Суду від 8 серпня 2018 року у справі № 820/5485/17 дивіться тут.
Останній день сплати податків – вихідний день
Згідно з п. 57.1 ПКУ, платник зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації.
Відповідно до п. 126.1 ПКУ, при затримці сплати узгодженої суми грошового зобов’язання до 30 календарних днів включно, платник сплачує штраф у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу.
В коментованому випадку останнім днем сплати податкового зобов’язання була субота. Тому платник оплатив свої зобов’язання в перший робочий день тижня, тобто в понеділок. ДФС за це наклала на платника штрафні санкції за порушення п. 57.1 ПКУ в розмірі, передбаченому п. 126.1 ПКУ.
Проте Верховний Суд вважає, що в даному випадку відсутній факт несвоєчасної сплати податкового зобов'язання.
При цьому суд послався не лише на ПКУ. Відповідно до ст. 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS № 76) від 16.05.1972 року, якщо день, у який спливає строк, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.
Крім того, згідно з п. 56.21 ПКУ, у разі, коли норми різних нормативно-правових актів суперечать та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь, як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
На підставі положень Конвенції та оскільки таке правозастосування відповідає презумпції правомірності рішень платника податків, закріпленого у п. 56.21 ПКУ, Верховний Суд скасував фіскальні штрафні санкції, застосовані нібито за пропущення платником строків сплати податкового зобов’язання.
Повний текст постанови Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17 тут.
Як підтвердити статус нерезидента як бенефіціарного (фактичного) отримувача доходу?
Платник взяв позику у нерезидента та виплачував останньому відсотки за користування коштами. Ці виплати на користь нерезидента платник оподаткував по 2%, відповідно до Конвенції з Кіпром про уникнення подвійного оподаткування.
Але норми ст. 103 ПКУ можна застосовувати із урахуванням обмежень. Згідно з п. 103.2 ПКУ, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Звісно, що виконання таких вимог слід довести відповідними документами.
Які документи надав резидент податківцям?
Для захисту свого права на застосування зниженої ставки податку до доходу нерезидент, резидент надав до суду наступні докази:
- належним чином легалізовані так перекладені сертифікати резидентності, видані компетентним органом Республіки Кіпр, які підтверджують, що позикодавець є резидентом Республіки Кіпр в розумінні Конвенції;
- довідку-підтвердження компетентного органу Республіки Кіпр про суму процентних доходів нерезидента та процентних витрат позичальника;
- форму TD98-2015: запит на видачу сертифікату резидентності та опитувальний лист для юридичних осіб, який подавався нерезидентом для отримання сертифікату резидентності;
- свідоцтво про склад Ради директорів та Секретаря нерезидента, яким підтверджено, що до складу Ради директорів входять лише громадяни та резиденти Кіпру;
- висновок однієї із міжнародних аудиторських фірм Великої четвірки, а саме Deloitte (Кіпр), в якому зроблено висновок, що нерезидент є бенефіціарним власником процентного доходу, отриманого від українських компаній.
На диво, всі ці докази не переконали ДФС у законності дій платника. Під час податкової перевірки фіскали дійшли висновку, що у платника відсутні підтверджуючі документи щодо бенефіціарного власника процентних доходів, які надають право на застосування пониженої ставки оподаткування у розмірі 2%. Тому податківці вирішили, що таке оподаткування мало здійснюватись на загальних підставах, тобто за ставкою 15%. І резиденту довелося оскаржувати рішення податківців.
Що вирішив суд?
На щастя, наданих резидентом документів вистачило Верховному Суду, який зазначив, що фіскалами, всупереч вимог процесуального Закону, не надано доказів того, що вказаний нерезидент не має повноважень визначати подальшу економічну долю такого доходу у вигляді відсотків, тобто не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем доходу.
З наданих платником доказів не вбачається, що нерезидент має будь-які зобов'язання щодо подальшого перерахування отриманого доходу іншому нерезиденту, як відсутні і будь-які обмеження щодо самостійного визначення подальшої економічної долі вказаного доходу.
І як податківці не намагалися довести свою правоту (Верховний Суд розглядав справу саме за їхньою скаргою), суд залишив повідомлення-рішення про донарахування податку з доходу та штрафних санкцій скасованим.
Повний текст постанови Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 817/1045/17 тут.
Підробка статутних документів
У даній справі ситуація була наступна: є підприємство, на якому працював директор. Пізніше такого директора визнали винним у підробці статутних документів. А в підприємства були контрагенти. І ось до одного з таких контрагентів прийшла податкова документальна перевірка. Звісно, заздалегідь знаючи про вказаний судовий вирок.
Позиція ДФС ґрунтувалася на наявності проти директора контрагента вироку суду за ст. 205-1 ККУ - підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб – підприємців. Податківці вирішили: оскільки статутні документи підроблені, господарські операції з таким підприємством, відповідно, не реальні, а фіктивні. Звісно, такий висновок міг боляче вдарити не лише по самому підприємству, а й по всіх його контрагентах, які є цілком реальними особами і закон не порушували.
Тож, якщо такий контрагент придбав щось у підприємства, і визнав витрати та/або податковий кредит, на підставі фіктивності операції такі витрати і податковий кредит податківці можуть не визнати. І навіть застосувати штраф до контрагента за заниження сум податків.
Але Верховний Суд не взяв до уваги докази ДФС щодо наявного вироку. Оскільки, на думку суду, вказаний вирок не містить будь-яких відомостей про господарські операції між контрагентами та таким підприємством. Натомість доказів про наявність фактів, які свідчать про обізнаність контрагента щодо неправомірної поведінки працівників підприємства та злагодженості дій між ними ДФС не було надано.
Допомогло в цій ситуації і те, що вказаний вирок дійсно стосується директора підприємства. Але директором у період здійснення господарських правовідносин та підписання первинних документів, за якими висунули претензії податківці, була інша особа!
Повний текст постанови Верховного Суду від 8 серпня 2018 року у справі № 820/4428/17 тут.