Законодавчі обмеження на вчинення правочинів
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦКУ, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
З даної норми права можна зробити мінімум два висновки:
- по-перше, директор товариства не може укладати договори між таким товариством та собою, як фізичною особою чи собою, як підприємцем (ФОП). Адже директор вчиняє правочин у своїх інтересах, як фізичної особи.;
- по-друге, директор товариства не може укладати договори з іншим товариством, в якому він також є директором. Адже директор вчиняє правочин в інтересах іншої особи (друге товариство), представником якої він одночасно є.
Певна річ, в обох випадках йдеться про неможливість підписання договорів однією й тією самою особою з обох сторін правочину. Тобто директор може уповноважити іншого працівника товариства укласти та підписати договір між товариством та його директором, як фізичною особою. В такому випадку ч. 3 ст. 238 ЦКУ не застосовуватиметься.
У коментованій статті є виняток, коли зазначені обмеження не діють – комерційне представництво. Визначення даного терміну міститься в ст. 243 ЦКУ: комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Таким чином, комерційний представник при вчиненні правочину може виступати лише представником інших підприємців, на підставі договорів, укладених з кожним підприємцем окремо. Тобто посадова особа (директор) юридичної особа, яка наділена повноваженнями, обсяг яких визначено у статуті товариства, не є комерційним представником у розумінні ст. 238 та 243 ЦКУ. Тому зазначене виключення не застосовується щодо директора товариства.
Розглянемо це питання на конкретних прикладах із судової практики.
Договір між двома юридичними особами з єдиним директором
Платник уклав з Контрагентом договір відповідального зберігання. Проте зазначений договір від імені обох товариств підписано директором Платника, який одночасно є директором Контрагента. Таким чином, договір зберігання від обох сторін підписаний єдиною фізичною особою.
Посилаючись на ч. 3 ст. 238 ЦКУ, Львівський апеляційний адміністративний суд у постанові від 30 липня 2018 року у справі №807/163/18 зазначив наступне. Як вбачається із самого договору, такий укладено між товариствами та підписаний особою, який одночасно є директором обох підприємств. Тому вищезазначений договір безоплатного відповідального зберігання не може бути прийнятий як доказ укладення та виконання договору.
Цікаво, що в даній справі податкова інспекція навіть не подавала відзив на апеляційну скаргу Платника. Тобто Суд прийняв рішення на користь фіскалів, навіть без їх письмових чи, навіть, усних пояснень. Настільки очевидною, на думку Суду, є дана справа.
З повним текстом судового рішення можна ознайомитися тут.
Договір оренди транспортного засобу з ФОПом
Орендодавець (ФОП) уклав договір оренди транспортного засобу з товариством (Орендар), на якому даний ФОП працює директором, як фізична особа.
Харківський апеляційний господарський суд в постанові від 17 липня 2018 року у справі №922/78/18 зазначив наступне. Норма ч. 3 ст. 238 ЦКУ визначає заборону на укладення саме правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів. Фактично спірний договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи, що суперечить приписам ч. 3 ст. 238 ЦКУ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2014 №3-110гс14 та Вищого господарського суду України від 09.03.2017 №910/12144/16.
Крім того, договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦКУ). Разом з тим в даному випадку, підписуючи договори з обох сторін, фізична особа одночасно прийняла на себе подвійні зобов'язання, тобто істотні умови узгоджувати не було з ким.
З повним текстом судового рішення можна ознайомитися тут.
З цього приводу Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 1 серпня 2018 року у справі №916/2774/17 вказав на таке. Якщо договір фактично направлений на реалізацію інтересів тільки однієї особи, ця особа несе зобов'язання та відповідальність за одним і тим же договором, одночасно виступаючи від імені контрагентів. На думку Суду, така ситуація суперечить чинному законодавству.
Отже, підписуючи договір від імені двох сторін єдиною фізичною особою, ви надаєте фіскалам карт-бланш на визнання договору та його виконання недійсним з наступними податковими наслідками. І, нажаль, суди підтримують такі висновки фіскальної служби. Тому, по-можливості, директор повинен передоручати укладання договору іншому працівнику, якщо другою стороною такої угоди буде сам директор, в якості фізичної особи чи керівника контрагента.