Коментар до Постанови ВС від 27.03.2020 р., справа №820/1243/16
Як відомо, податківці намагаються максимально використовувати надані можливості, встановлені ПКУ, іншими законами та процесуальними кодексами для виконання покладених на них завдань та контролюючих функцій.
Одну з таких спроб можемо побачити у коментованому судовому рішенні.
Сільгоспвиробник та ознаки фіктивності
На перший погляд, нічого дивного. Податківці проводять аналіз господарської діяльності юрособи на підставі даних ЄДР, поданої податкової звітності. З екзотики в цьому випадку були хіба що відомості кримінального провадження. Можливо, тому податківці дійшли висновку, що юрособа «не варта» високого звання платника ПДВ.
За даними, які були в податківців, платник:
- задекларував обсяг постачання сільськогосподарської продукції за 2015 рік, що є неможливим за наявності 2 га ріллі. Вказане, на думку податківців, може свідчити про формування ризикового ПДВ контрагентам покупцям на орієнтовну суму понад 13 тис. грн;
- не має належних виробничих потужностей та достатньої кількості земельних ділянок для виробництва сільгосппродукції задекларованого об’єму, що само собою вказує на наявність ознак фіктивності підприємства та фіктивних відносин з контрагентами;
- не має можливості реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами чинного законодавства України.
Проте підозри податківців не є підставою для анулювання реєстрації платника ПДВ за їхнім рішенням. Тому самі зробити це податківці не ризикнули, а звернулися до суду, посилаючись на п. 184.1 та п. 184.2 ПКУ.
Адже відповідно до приписів пп. «е» п. 184.1 ПКУ реєстрація платника ПДВ діє до дати її анулювання і відбувається, якщо платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або його податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду.
Чи може орган ДПС звертатись з такими позовами?
Прямої норми, яка би дозволяла звертатись до суду з позовом про анулювання реєстрації платника ПДВ не наведено у ст. 20 ПКУ.
Втім, як завжди, є рятувальна соломинка – контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб (пп. 20.1.30 ПКУ).
Причому самі податківці тлумачать цю норму так: вона наділяє її правом на звернення до суду з будь-яким позовом, якщо має місце реалізація податківцями їх функцій.
На нашу думку (і на думку ВС, про що далі), це перебільшення. Адже ПКУ чітко зазначає випадки, коли ця норма застосовується:
- для визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними,
- а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Втім, у коментованій справі податківці вирішили спробувати і одночасно позбавити себе судового процесу з оскарження рішення органу ДПС про скасування реєстрації платником ПДВ.
Суди критично віднеслись до позову!
Під час судового розгляду справи платник надав суду документи, які свідчать про перебування у нього в користуванні земельних ділянок загальною площею понад 1070 га, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
І це спростовує доводи податкового органу про відсутність у підприємства можливості вирощування сільськогосподарської продукції та її реалізації у 2015 році через відсутність обсягів сільськогосподарських угідь. Також були додані договори про виконання робіт зі збирання врожаю, користування сільгосптехніки тощо. Тобто свої доходи юрособа отримувала не лише від продажу власного врожаю. А тому щодо завищення нею своїх оборотів було (без проведення документальної перевірки) податківці зробили передчасні висновки.
Щодо кримінальної справи, то тут суди послідовні у своїх висновках – за відсутності вироку суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, посилання податкового органу на відомості з кримінального провадження не є обов’язковими для адміністративного суду та не можуть ним використовуватись як належний доказ винуватості платника податків. Не кажучи вже про те, що в результаті розслідування цієї кримінальної справи керівника юрособи було звільнено від кримінальної відповідальності за відсутності ознак складу злочину за ст. 205 ККУ.
Загалом суд зазначив, що використовуючи відомості з кримінального провадження, податковий орган встановив неможливість здійснення господарських операцій сільгоспвиробником, фактично зводячи до визначення нікчемності всіх правочинів зі своїми контрагентами за обумовлений період, внаслідок чого дійшов висновку про формування ризикового ПДВ контрагентам покупцям на орієнтовну суму понад 13 тис. грн.
Що цікаво:
- суд першої інстанції вдався до аналізу поданих сільгоспвиробником первинних документів. І оскільки доводи податкового органу не підтвердились, у скасуванні реєстрації платником ПДВ з підстав пп. «е» п. 184.1 ПКУ відмовлено;
- натомість апеляцйна інстанція та Верховний Суд звернули особливу увагу на саме право податкового органу щодо звернення з подібними позовами до суду.
Апеляційна інстанція змінила мотивувальну частину судового рішення та зазначила, що згідно з п. 184.2 ПКУ, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у пп. «а» п. 184.1 ПКУ, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у пп. «б» – «з» п. 184.1 ПКУ, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Верховний Суд додав, що права контролюючих органів визначені ст. 20 ПКУ. Її нормами, а також будь-якими іншими нормативно-правовими актами, не встановлено права контролюючих органів звертатися до суду з позовом до підприємств, установ та організацій з вимогами про скасування реєстрації платника ПДВ.
Отже, висновок суду: норми ПКУ не наділяють контролюючі органи правом скасовувати реєстрацію платника ПДВ в судовому порядку.