21 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №824/257/18-а, адміністративне провадження №К/9901/22688/19 (ЄДРСРУ №89352959) досліджував питання щодо правової можливості суду виділити із загального обсягу грошових зобов`язань платника податків суму, яка збільшена правомірно, не скасовуючи при цьому ППР. Про це інформує сайт alibi.dp.ua.
Враховуючи, що суми грошових зобов`язань, штрафних (фінансових) санкцій, боргу (недоїмки), яких стосуються позовні вимоги, визначені платнику за конкретними окремими підставами, які відображені в акті перевірки, а при вирішенні відповідного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб`єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об`єкту оподаткування та його вартісне вираження, не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов`язань суму, яка збільшена правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав та інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.
Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 3 вересня 2019 року (справа №806/2049/18), від 26 грудня 2018 року (справа №2а/0370/3780/11), від 23 жовтня 2018 року (справа №808/3458/16).
Разом з цим, в деяких судових рішеннях Верховний суд вказує наступне: «… спірне податкове повідомлення-рішення фіскального органу підлягає скасуванню не через відсутність у платника вказаного податкового обов`язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов`язання».
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 (справа №826/15139/16 (К/9901/1450/17), у постанові від 17.04.2018 (справа №2а-10031/12/2670).
Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Діяльність суб'єктів владних повноважень врегульовано законами та підзаконними нормативно-правовими актами, ці правові документи дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 24.04.2017 №1395/5 дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Тобто здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
При цьому, як випливає зі змісту Рекомендації №К (80) державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Європи №Я (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).
Адміністративний суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
ВИСНОВОК: На погляд автора, самостійний розрахунок судом належного розміру податкових зобов'язань платника податку та/або коригування судом суми податкової заборгованості для платника є втручанням в дискреційні повноваження податкового органу.