Коментар до постанови ВС від 23.11.2020 р., справа №826/3508/17
Права бенефіціарів (з числа власників корпоративних прав юросіб, утворених резидентами України чи інших держав) мають бути захищені та гарантовані державою. Зокрема, якщо кожен бенефіціарний власник (засновник/учасник ЮО, який володіє не менш як 25% статутного капіталу) має право на частку у майні ЮО, пропорційну його частці у статутному капіталі, то він має мати право захищати таке своє майно. Захист має бути і від наслідків податкових перевірок (у вигляді податкових повідомлень-рішень).
Бенефіціар має право на оскарження ППР в судах
Частиною 1 ст. 5 КАСУ встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Європейський суд з прав людини у справі Delcourt v. Belgium зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична особа або юридична особа має право на вільне володіння своїм майном. Жодна особа не може бути позбавлена свого майна, крім як в інтересах держави та на умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права.
Проте викладені вище положення жодним чином не повинні порушувати право держави приводити у виконання такі закони, які вона вважатиме необхідними з метою контролю використання майна відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, або інших внесків, або штрафів.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.
І у справі №810/4438/16 громадянин Сполучених Штатів Америки є власником 100% статутного капіталу ТзОВ «С», тобто є кінцевим бенефіціарним власником цього Товариства, що підтверджується відомостями з ЄДР. І як учасник Товариства він має право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).
Предметом спору у даній справі є оскарження 121 податкового повідомлення-рішення, якими Товариству донараховано суму грошових зобов'язань на суму понад 1,6 млрд грн та штрафних (фінансових) санкцій на суму понад 340 млн грн. Суд визнав право кінцевого бенефіціара на оскарження таких податкових повідомлень-рішень до суду (у т.ч. подання апеляційних та касаційних скарг), адже наявність грошових зобов'язань Товариства у такій сумі суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов'язків громадянина США як єдиного власника Товариства, зокрема, на його право щодо участі в розподілі прибутку Товариства та одержанні його частки, тобто право на майно, яке закріплено у статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.
Тож, чи може бенефіціар звертатися до суду з оскарженням ППР належних йому підприємств? Так, може, і постанова ВС від 19.02.2019 р. у справі №810/4438/16 це доводить.
Проте в коментованій нами справі ця ситуація розглядалася під іншим кутом.
Для міноритаріїв дещо інші правила
У справі №826/3508/17 ВАТ за результатами документальної перевірки оскаржило до суду прийняті органом ДПС податкові повідомлення-рішення. Суд першої інстанції відмовив у позові. До апеляційної інстанції ВАТ звертатись не стало, натомість апеляційну скаргу подав акціонер товариства – Компанія «Г.І.ЛТД», який володіє 9,9895% акцій. Проте акціонеру було відмовлено – як апеляційною інстанцією, так і Верховним Судом. Чому?
Суди прямо вказують на те, що у разі прийняття рішення звертатись до суду саме міноритарієм (у якого менш за 25% частки у підприємстві), робити це потрібно, починаючи з подання позову до суду першої інстанції. Інакше, як показує судове рішення, власник не зможе надалі звернутись з апеляційною чи касаційною скаргою – такий власник має бути або безпосередньо позивачем (звертатись до від свого імені), або бути залученим до розгляду справи (зокрема, як третя особа), або звертатись до суду з окремим позовом та вже від власного імені (поряд чи після такого звернення безпосередньо самим платником податків).
Увага, акціонерні товариства! Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 р. №18-рп/2004 вказав, що акціонер може захищати свої права та інтереси, які охороняються законом, шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Оскільки компанія «Г.І.ЛТД» (акціонер ВАТ) не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов`язання згідно з оскаржуваним ППР, а прийняте рішення суду першої інстанції не містить прямого висновку про права (та/або обов`язки) такого акціонера, то він не має права на апеляційне/касаційне оскарження зазначеного рішення.
Загалом складно сказати, чи не стала причиною програшу у суді незначна кількість акцій акціонера (Компанії «Г.І.ЛТД»), який звертався до суду з оскарження ППР.
Проте треба пам’ятати, що кінцевим бенефіціарним власником за Законом №361 визнається будь-яка особа, яка здійснює (прямий чи непрямий) вирішальний вплив (контроль) на діяльність підприємства, у якого володіє часткою у розмірі не менше 25% статутного (складеного) капіталу або прав голосу. Тому, можливо, Компанія у коментованій нами справі, яка володіє лише 9,9895% акцій ВАТ, не отримала можливості захистити свої інвестиції від ППР, тому що не вважається кінцевим бенефіціарним власником. Втім, судова практика ще може нас здивувати.
Чи може бенефіціар звернутись зі скаргою до ДПСУ?
За приписами п. 1 розділу V. Порядку подання скарги, скарга подається платником податків особисто або через свого представника безпосередньо до уповноваженого контролюючого органу або поштовим відправленням з повідомленням про вручення та описом вкладення. Платник податків одночасно з поданням скарги до контролюючого органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомити про це контролюючий орган, який прийняв оскаржуване рішення.
У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися зі скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня (п. 6.2 ПКУ).
Отже, звернення до ДПСУ зі скаргами в адміністративному порядку безпосередньо бенефіціарним власником чи акціонером (учасником) ЮО ПКУ не передбачено, якщо останні не мають таких прав як представники.
Висновки
Наведені вище судові рішення вказують нам на наступне:
- бенефіціар не може оскаржувати ППР в адміністративному порядку (до ДПСУ), крім випадку, коли він є офіційним представником юрособи-платника податків, на якого було складено ППР. Проте участь його в такому адміністративному оскарженні забезпечує бенефіціару чи міноритарному власнику (акціонеру) право на участь в наступному (можливому) оскарженні такого ППР у суді;
- бенефіціару не заборонено звернутись до суду з позовами, у т.ч. з оскарженням ППР. Але у випадках, коли такий власник частки ЮО володіє менше за 25% статутного капіталу, такий міноритарний власник (акціонер) має бути залучений до судової справи вже у першій інстанції;
- подавати апеляційні та/або касаційні скарги бенефіціар може. А міноритарний власник (акціонер) – лише якщо він приймав участі під час розгляду справи у першій інстанції, або суд вирішував про його права та обов’язки такого бенефіціара за його відсутності.