- Чому податкова перевірка і розкриття банківської таємниці – це різні правові процедури
- Позиція Верховного Суду України щодо розкриття банківської таємниці
- Що це означає для фізичних осіб та підприємців?
«YANKIV. Юридична компанія» розповідає, що у податкових спорах питання доступу контролюючих органів до банківської інформації виникає значно частіше, ніж може здатися на перший погляд.
Зазвичай ситуація розвивається за типовим сценарієм: податковий орган отримує інформацію про можливі незадекларовані доходи, неподання звітності або ознаки здійснення господарської діяльності без належної реєстрації.
Після цього платнику направляються запити про надання документів, а за наявності формальних підстав призначається документальна перевірка.
Саме на цьому етапі податкова нерідко доходить висновку, що для встановлення реальних доходів, джерел походження коштів або обсягів фактичної діяльності необхідно отримати банківську інформацію. Йдеться не лише про факт існування рахунків, а про рух коштів, призначення платежів, контрагентів, регулярність надходжень та інші дані, які дозволяють відтворити фактичну фінансову діяльність особи.
Логіка контролюючого органу виглядає доволі просто: якщо перевірка вже проводиться, а платник не надає необхідних документів або надані пояснення не дозволяють встановити всі обставини, то доступ до банківських виписок є цілком виправданим.
Однак з юридичної точки зору така логіка не є достатньою.
Українське законодавство та судова практика виходять з того, що сама по собі податкова перевірка ще не створює автоматичного права на доступ до банківської таємниці. І саме ця межа останніми роками стала предметом численних спорів між податковими органами та платниками податків.
Чому податкова перевірка і розкриття банківської таємниці – це різні правові процедури
У спорах про доступ податкових органів до банківської інформації ключове значення має правильне розмежування двох процедур: проведення податкової перевірки та розкриття банківської таємниці. На практиці ці процедури часто помилково сприймаються як взаємопов’язані настільки, що одна нібито автоматично випливає з іншої.
Тобто якщо податкова має право провести перевірку, то вона нібито автоматично має право отримати і банківські виписки платника. Однак такий підхід не відповідає ані змісту податкового законодавства, ані правовій природі банківської таємниці, ані підходу Верховного Суду.
Податкова перевірка є формою податкового контролю. Її мета полягає у тому, щоб перевірити своєчасність, достовірність і повноту нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання іншого законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Підстави, порядок призначення та проведення перевірок визначені Податковим кодексом України, зокрема главою 8 ПКУ.
Саме в межах цієї процедури податкова може аналізувати податкову звітність, направляти запити платнику, вимагати пояснення та документи, проводити документальну або фактичну перевірку, складати акт перевірки та за наявності підстав приймати податкові повідомлення-рішення. Тобто перевірка є інструментом реалізації контрольної функції держави у сфері оподаткування.
Натомість розкриття банківської таємниці має іншу правову природу. Це не звичайний елемент податкової перевірки і не автоматична стадія податкового контролю. Йдеться про окрему процедуру доступу до спеціально захищеної законом інформації: даних про рахунки, рух коштів, призначення платежів, контрагентів, обсяг операцій та інші відомості, які банк отримав у процесі обслуговування клієнта.
Такі дані захищаються не лише Податковим кодексом, а й Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та процесуальним законодавством. Відповідно, доступ до них не може надаватися лише тому, що податковому органу вони потрібні або зручні для перевірки.
Інакше кажучи, податкова перевірка відповідає на питання: чи має ДПС право перевіряти платника. А процедура розкриття банківської таємниці відповідає на інше питання: чи довела ДПС необхідність втручання у фінансову конфіденційність цієї особи. Це принципово різні питання.
Наявність підстав для перевірки ще не означає наявності підстав для доступу до банківської таємниці. Наприклад, неподання декларації, ненадання відповіді на запит або наявність інформації про можливі порушення можуть бути достатніми для ініціювання перевірки. Але такі обставини самі по собі не доводять, що без банківської інформації перевірку неможливо провести або що інші інструменти податкового контролю є неефективними.
Цей підхід є логічним, оскільки банківська таємниця не може бути «резервним» або найзручнішим способом збору доказів для податкового органу. Якщо Податковий кодекс передбачає певну процедуру реагування на порушення наприклад, направлення запиту, вручення наказу про перевірку, отримання пояснень, витребування документів, проведення документальної перевірки – податкова повинна спочатку використати саме ці механізми.
Лише якщо такі механізми об’єктивно не можуть бути реалізовані або не дають можливості провести перевірку, може постати питання про звернення до суду за розкриттям банківської таємниці.
Саме тому для суду важливим є не лише сам факт існування перевірки, а й те, чи дотрималася ДПС усіх процедурних вимог перед зверненням до суду. Якщо податковий орган не довів, що належним чином повідомив платника про перевірку, не підтвердив направлення наказу за податковою адресою або не надав доказів неможливості вручення документів, суд може дійти висновку, що звернення за розкриттям банківської таємниці є передчасним.
Крім того, різниця між цими процедурами проявляється і в обсязі інформації. У межах перевірки податкова може вимагати документи, які стосуються предмета перевірки. Натомість банківська інформація часто охоплює значно ширший масив даних: усі надходження, списання, призначення платежів, дані контрагентів, залишки коштів за певний період. Такий обсяг інформації може виходити далеко за межі конкретного податкового питання, тому суд має окремо оцінювати пропорційність запиту.
Якщо податкова просить надати повний рух коштів за тривалий період без належного пояснення, які саме операції мають значення для перевірки, такий запит може бути визнаний надмірним. Судове рішення про розкриття банківської таємниці не повинно перетворюватися на дозвіл для необмеженого аналізу всього фінансового життя платника.
Отже, податкова перевірка і розкриття банківської таємниці – це дві самостійні правові процедури. Перша спрямована на здійснення податкового контролю. Друга – на вирішення питання про допустимість втручання у спеціально захищену фінансову інформацію особи.
Позиція Верховного Суду України щодо розкриття банківської таємниці
Однією з ключових гарантій правового режиму банківської діяльності в Україні є забезпечення конфіденційності інформації про клієнта банку. Верховний Суд неодноразово наголошував, що гарантування збереження банківської таємниці є невід’ємною та істотною умовою договору банківського рахунка, а тому будь-яке втручання державних органів у сферу банківської конфіденційності повинно здійснюватися виключно у спосіб та в порядку, прямо передбачених законом.
Відповідні правові висновки були сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.05.2021 у справі №646/3518/19, від 01.11.2021 у справі №761/21850/19 та від 08.12.2021 у справі №686/4972/21. У зазначених рішеннях Суд підкреслив, що банківська таємниця є елементом правового захисту особи у сфері приватного життя та фінансової безпеки, а тому її розкриття допускається лише у випадках, прямо визначених законом.
У зв’язку з цим Верховний Суд фактично сформував підхід, відповідно до якого право контролюючого органу проводити податкову перевірку та право отримувати інформацію, що становить банківську таємницю, є різними за своїм змістом, правовою природою та процесуальними наслідками процедурами.
Принципове значення для формування такої правової позиції має постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №686/17917/21. У межах цієї справи Суд досліджував питання, чи може сама лише необхідність проведення податкової перевірки бути достатньою підставою для розкриття контролюючому органу інформації, яка становить банківську таємницю.
Верховний Суд визнав, що необхідність перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків дійсно може бути підставою для звернення контролюючого органу до суду із відповідною заявою. Водночас Суд наголосив, що сам по собі факт неподання платником податкової декларації, ненадання документів або необхідність перевірки правильності нарахування податків є лише підставою для ініціювання податкової перевірки відповідно до положень глави 8 Податкового кодексу України.
Такі обставини не створюють автоматичного права податкового органу на доступ до банківської таємниці.
Суд підкреслив, що розкриття банківської інформації можливе виключно за умови доведення контролюючим органом того, що проведення перевірки без отримання відповідної інформації є об’єктивно неможливим, або існує інша обґрунтована необхідність у розкритті банківської таємниці.
Фактично Верховний Суд провів чітку межу між контрольними повноваженнями податкового органу та правом держави втручатися у сферу фінансової конфіденційності особи. Такий підхід узгоджується із конституційним принципом невтручання у приватне життя, а також із положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», які встановлюють спеціальний режим захисту банківської інформації.
Подальший розвиток зазначена правова позиція отримала у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №752/14189/24. У цій справі контролюючий орган звернувся до суду із заявою про розкриття банківської таємниці щодо фізичної особи-підприємця, мотивуючи свої вимоги необхідністю проведення документальної позапланової перевірки та встановлення повноти сплати податків.
Податковий орган обґрунтовував свою позицію тим, що для здійснення перевірки необхідно отримати інформацію про рух коштів на рахунках підприємця. Однак Верховний Суд дійшов висновку, що сама лише необхідність проведення перевірки не звільняє контролюючий орган від обов’язку дотримання усіх процедурних вимог, передбачених Податковим кодексом України.
Зокрема, Суд встановив, що у матеріалах справи були відсутні належні докази направлення наказу про проведення документальної позапланової перевірки платнику податків рекомендованим листом або вручення такого наказу іншим передбаченим законом способом. Таким чином, податковий орган звернувся до суду за доступом до банківської інформації, фактично не довівши навіть належного дотримання процедури початку перевірки.
За таких обставин Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви та сформулював важливий правовий висновок: розкриття банківської таємниці можливе лише у разі, коли контролюючий орган доведе обставини, за яких проведення перевірки без доступу до відповідної інформації є неможливим, або існує інша об’єктивна потреба в отриманні таких відомостей.
Окрему увагу заслуговує позиція Суду щодо аргументів податкового органу про необхідність оперативного доступу до банківської інформації в умовах воєнного стану. Верховний Суд прямо зазначив, що навіть за умов воєнного стану встановлений законом порядок доступу до банківської інформації залишається обов’язковим, а гарантії банківської таємниці не можуть бути обмежені виключно з мотивів зручності чи оперативності податкового контролю.
Аналогічний підхід Верховний Суд підтвердив і в іншій справі №757/25789/25-ц. У зазначеній справі ГУ ДПС у Черкаській області звернулося до суду з вимогою зобов’язати банк розкрити інформацію про рух коштів, контрагентів та призначення платежів фізичної особи, яка, на думку податкового органу, здійснювала господарську діяльність без державної реєстрації.
Контролюючий орган посилався на те, що відповідні документи направлялися поштою, однак платник їх не отримав, а необхідність доступу до банківської інформації обґрунтовувалася потребою встановлення реального обсягу доходів особи.
Однак суди всіх інстанцій, включно з Верховним Судом, відмовили у задоволенні заяви. Суд дійшов висновку, що контролюючий орган обмежився лише загальними посиланнями на свої контрольні повноваження та не довів, чому саме без доступу до банківської інформації встановлення відповідних обставин є неможливим.
У підсумку Верховний Суд ще раз підтвердив фундаментальний правовий підхід: сама наявність податкової перевірки або необхідність здійснення податкового контролю не є автоматично достатньою підставою для розкриття банківської таємниці.
Таким чином, сучасна практика Верховного Суду виходить із пріоритету принципу пропорційності втручання держави у сферу фінансової конфіденційності особи. Податковий орган не може використовувати процедуру податкового контролю як універсальну підставу для отримання необмеженого доступу до банківської інформації платника податків.
Для розкриття банківської таємниці контролюючий орган повинен не лише формально посилатися на свої повноваження, але й належним чином довести об’єктивну необхідність такого втручання та дотримання всіх передбачених законом процедур.
Що це означає для фізичних осіб та підприємців?
Сформована Верховним Судом практика має не лише теоретичне значення для правозастосування, а й безпосередньо впливає на повсякденну діяльність фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та бізнесу загалом.
Насамперед вона підтверджує важливий правовий принцип: навіть якщо податковий орган розпочав перевірку або має підозри щодо можливого порушення податкового законодавства, це саме по собі не позбавляє особу права на фінансову конфіденційність.
Для фізичних осіб це означає, що звичайні банківські операції такі, як перекази між родичами, повернення боргу, продаж особистого майна, отримання коштів за цивільно-правовими договорами, систематичні перекази на картковий рахунок чи інші надходження – не можуть автоматично стати підставою для безконтрольного доступу держави до всієї банківської історії особи.
Навіть якщо такі операції привернули увагу податкового органу та стали підставою для податкового аналізу, ДПС повинна пройти всю передбачену законом процедуру, перш ніж вимагати від банку розкриття інформації про рух коштів.
Для фізичних осіб-підприємців ця практика має ще більш прикладне значення. Під час документальних перевірок податковий орган часто намагається отримати доступ до інформації про фактичний обсяг доходів, джерела надходження коштів, контрагентів, регулярність платежів або можливе ведення діяльності поза межами задекларованих КВЕДів чи обраної системи оподаткування.
Однак навіть у таких ситуаціях податкова не може просто послатися на факт перевірки та отримати доступ до банківських виписок. Контролюючий орган повинен довести, що він використав усі інші передбачені Податковим кодексом механізми отримання інформації та що без доступу до банківських даних встановити відповідні обставини об’єктивно неможливо.
Практично це означає, що якщо ДПС не вручила належним чином наказ про проведення перевірки, не направила запити за податковою адресою, не підтвердила факт неможливості вручення документів або не використала інші передбачені законом способи податкового контролю, суд може визнати звернення про розкриття банківської таємниці передчасним та відмовити у його задоволенні.
Для бізнесу така практика також створює додаткові процесуальні гарантії. Компанії та підприємці отримують можливість захищатися не лише по суті податкових претензій, а й перевіряти, чи дотримався податковий орган процедури доступу до фінансової інформації. Якщо податкова просить надати повний рух коштів за тривалий період без конкретного обґрунтування або намагається отримати ширший обсяг інформації, ніж це реально необхідно для предмета перевірки, такі дії можуть бути оскаржені.
Разом із тим ця практика формує і певні обов’язки для самих платників податків. В умовах посилення податкового контролю належне документальне оформлення господарських та фінансових операцій перестає бути лише бухгалтерською формальністю.
Для підприємців, самозайнятих осіб та навіть фізичних осіб, які регулярно отримують значні надходження на особисті рахунки, зберігання договорів, актів, розписок, первинних документів, листування з контрагентами та інших підтверджуючих матеріалів стає фактично одним із ключових інструментів захисту у потенційному спорі з податковим органом.
Окремо варто враховувати і загальну тенденцію посилення фінансового контролю з боку держави. Податкові органи дедалі активніше аналізують рух коштів, P2P-перекази, систематичні надходження на карткові рахунки, діяльність без державної реєстрації та інші операції, які можуть свідчити про наявність неоподаткованого доходу. Саме тому питання прозорості походження коштів, документального підтвердження фінансових операцій та готовності обґрунтувати економічну природу надходжень стає все більш важливим.
Отже, для фізичних осіб та підприємців практика Верховного Суду означає головне: податкова перевірка сама по собі не відкриває контролюючому органу автоматичний доступ до банківської інформації. Банківська таємниця продовжує залишатися реально працюючою правовою гарантією, а доступ до неї можливий лише за умови, що податковий орган доведе законність своїх дій, дотримання всіх процедурних вимог та об’єктивну необхідність такого втручання. Саме це сьогодні є одним із ключових елементів захисту платника податків у спорах із державою.
***
Читайте також:
