Коментар до Постанови Верховного Суду від 26.10.2022 р. у справі №752/10864/19
Зміст коментованої справи
Розглянемо ситуацію, коли сторони домовляються про зміну (подовження) строків повернення боргу, на практичному прикладі. Адже в цій ситуації виник спір, який довелося врегулювати у суді.
Судом встановлено, що 26.05.2014 року позичальник отримав грошові кошти у розмірі 2 481 000 грн та зобов`язався їх повернути до 28.07.2014 року включно в порядку та на умовах, визначених договором позики.
Сам договір позики посвідчений приватним нотаріусом. Факт отримання коштів за договором позики позичальник підтвердив власним підписом на договорі позики, який уклав за згодою дружини.
Позикодавець вважає, що позичальник та його дружина отримали кошти як спільне майно подружжя, проте так і не повернули їх. Неодноразові нагадування і вимоги позикодавця до них під час особистих зустрічей та у телефонних розмовах щодо необхідності повернення коштів позитивного результату не дали, заборгованість так і не було погашено.
Строк позовної давності за отриманою позикою минув 28.07.2017 р. Проте 18.12.2018 року позичальник власноручно склав та підписав додаток до договору позики грошових коштів від 26.05.2014 року, у якому визначив і визнав суму заборгованості за договором позики станом на 18.12.2018 року у розмірі 2 985 000 грн.
Сторони вважали, що цією додатковою угодою не лише визнали борг та закріпили суму несплаченої заборгованості, а фактично перервали строк позовної давності, який щодо суми несплаченого боргу почав спливати заново.
І дійсно, позичальник спочатку у жовтні 2019 року сплатив готівкою 1000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 03.10.2019 р. становило 24 860 грн, а 18.12.2019 р. кожен з подружжя перерахував на рахунок позикодавця по 2000 грн. Незважаючи на це, позикодавець все ж вирішив звернутись до суду за стягненням боргу, 3% річних та інфляційних витрат.
Наскільки важлива у цьому випадку позовна давність?
Відповідно до статті 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто значення цей строк має неабияке. Адже, якщо цей строк пропущений, суд просто не візьме позов до розгляду.
Тому так важливо правильно порахувати, коли починається, триває і закінчується цей строк. Особливо, якщо сторони підписують не один договір, а й ще якісь додаткові угоди.
Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦКУ встановлено, що за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У коментованій нами справі строк виконання минув 28.07.2014 р., строк позовної давності – 28.07.2017 р.
Проте відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, через ч. 3 ст. 264 ЦКУ після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Водночас переривання позовної давності ЦКУ пов'язує з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадок, коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.
Що сказали судді?
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність за договором позики переривалася за ч. 1 ст. 264 ЦК України у зв`язку з укладенням допугоди, що свідчить про визнання боргу та має обраховуватися від 18 грудня 2018 року (дати укладення допугоди). А тому позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню. Апеляційна інстанція цілком підтримала такі висновки суду.
Проте боржник на цьому не зупинився. І виявилось, що у ВС є своє бачення наслідків укладення допугоди про визнання боргу поза межами позовної давності.
Визнання боргу можливе лише до спливу 3-річної давності
ВС наголосив, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності. А не після того, як цей строк закінчився, як було у коментованому випадку.
Позикодавець стверджує, що перебіг позовної давності за його вимогами про стягнення заборгованості перервався, оскільки подружжя-позичальники вчиняли дії, які свідчать про визнання боргу:
- складення і підписання 18.12.2018 р. додатка до договору позики грошових коштів, в якому ним визначено та визнано суму заборгованості станом на 18.12.2018 р. у розмірі 2 985 000,00 грн;
- перерахування по 2 000,00 грн кожним з подружжя на рахунок позикодавця 19.12.2019 року.
Втім, ВС вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки договір позики укладено 26.05.2014 року. В цьому договорі було встановлено термін для погашення суми позики, а саме: до 28.07.2014 року. Позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за договором позики сплинула 28.07.2017 року, тоді як позикодавець звернувся із позовом до суду лише 29.05.2019 року, тобто поза межами позовної давності. При цьому обставини, з якими позикодавець пов`язує переривання позовної давності за його вимогами (18 грудня 2018 року) виникли вже після її спливу (28 липня 2017 року – дата спливу 3-річного загального строку позовної давності, в договорі іншого (збільшеного) строку позовної давності не встановлено).
За таких обставин строк повернення позики настав 28 липня 2014 року, доказів переривання позовної давності в межах позовної давності (до 28.07.2017 р.) позикодавець не надав, з позовом звернувся після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з подружжя суми основного боргу за договором позики в розмірі 2 956 140,00 грн.
Замість висновків
До дій, що свідчать про визнання боргу позичальниками (у межах строків позовної давності) можуть належати, зокрема:
1) складення претензії/вимоги про сплату боргу позикодавцем та визнання пред'явленої претензії боржником;
2) укладення допугоди або змін до договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
3) письмове прохання боржників про відстрочення сплати боргу;
4) часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.
Тобто не лише укладання додаткової угоди, а й інші дії можна застосовувати як аргумент про переривання строку давності за боргом. Але, як бачимо, лише в тому випадку, якщо вони були здійснені до того, як строк давності закінчився (сплив).
***
Читайте також: