Коментар до Постанови Об’єднаної палати ВС від 18.08.2023 у справі №927/211/22
Зміст справи
20.03.2019 між ТОВ (продавець) та ДП (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару з розстроченням платежу №15 (далі – договір №15).
Відповідно до п. 1.1 договору №15 в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити на умовах розстрочення платежу товар згідно зі специфікацією (додаток до договору №1) з правом користування товаром з моменту оплати 40% його вартості.
Згідно з п. 2.1, 2.2 договору №15 ціна, кількість та асортимент вказані у специфікації (додаток №1 до договору). Загальна вартість договору з ПДВ становить 2 541 548,11 грн.
За умовами п. 3.1, 3.2 договору №15 розрахунок за товар згідно з договором відповідно до загальної вартості, зазначеної у цьому договорі та специфікації, здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування коштів у безготівковій формі оплати на поточний рахунок продавця з розстроченням платежу на тринадцять (13) місяців з моменту укладення договору. Оплата вартості товару здійснюється покупцем згідно із графіком платежів, доданим до договору (додаток №2).
Відповідно до п. 4.1.1, 4.3 договору №15 продавець зобов’язується надати товар у користування протягом п’яти робочих днів з моменту 40% оплати згідно з договором, а покупець зобов’язується розглянути та підписати наданий продавцем акт приймання-передачі товару протягом трьох робочих днів з моменту його отримання. Якщо протягом цього строку покупець не підпише Акт або не надасть свої зауваження, товар вважатиметься прийнятим і таким, що відповідає умовам цього договору, що тягне за собою настання юридичних наслідків.
У пункті 5.1 договору №15 сторони дійшли згоди, що покупець здійснює приймання товару у користування у присутності представника продавця протягом одного дня після фактичного надходження його покупцеві, що підтверджується складанням акта приймання-передачі товару.
Сторонами договору №15 було підписано специфікацію до договору №15 від 20.03.2019 (додаток №1 до договору №15) та графік платежів (додаток №2 до договору №15).
Оскільки ДП відповідно до умов договору було лише частково сплачено за товар 155 000 грн, ТОВ звернулося до суду з позовом про стягнення боргу у розмірі вартості товару в сумі 2 386 548,11 грн, яку так і не було сплачено.
Якщо є вимога передати товар, як бути з оплатою?
Зі свого боку, ТОВ скористалося процедурою досудового вирішення спору. Зокрема, 22.11.2019 товариством на адресу ДП було надіслано претензію з вимогою виконати умови договору та сплатити повну вартість товару.
У відповідь на претензію ДП надіслало на адресу ТОВ лист із пропозицією передати товар, визначений специфікацією (додаток №1 до договору) у його користування та змінити графік платежів із граничним строком розрахунку за товар до 31.12.2020.
За результатами переговорів та часткової оплати вартості товару за договором сторони:
1) підписали додаткову угоду №1 до договору №15 (далі – додаткова угода №1) та змінили дату розстрочення платежу, визначивши новий графік платежів,
2) підписали Акт приймання-передачі у технічно справному стані, Акт був підписаний ДП без зауважень та заперечень,
3) через суд розірвали договір №15, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили. Цим судовим рішенням встановлено факт часткової оплати товару у загальному розмірі 155 000,00 грн, факт розстрочення платежів (попередній та новий графіки), а також факт передачі товару покупцеві (ДП). І головне – факт наявності простроченої заборгованості.
Отже, сума заборгованості не є спірною. Адже її підтверджено судовим рішенням.
Згідно з п. 5.3 договору при простроченні платежу за отриманий товар винна сторона відшкодовує іншій стороні всі збитки, нанесені таким простроченням, та сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми прострочення (постачання чи платежу) за кожен день прострочення. А приписи ст. 625 ЦКУ дають право ТОВ нарахувати 3 % річних за період прострочення платежу та інфляційні (як за період прострочення згідно з попереднім графіком, так і за новим графіком).
Водночас ДП категорично заперечує факт наявності заборгованості, оскільки, на його думку, ТОВ мало передати товар ДП, але фактично товар не передало. Таким чином, за відсутності факту передачі товару державному підприємству ТОВ не має права на стягнення заборгованості та 3% річних й інфляційних.
Суд першої інстанцій вважає, що оскільки суму заборгованості встановлено судовим рішенням в іншій справі, то вона підлягає стягненню – суму боргу стягнуто на користь ТОВ у повному обсязі. Апеляційна інстанція цілком підтримала такі висновки.
ВС: щодо права на стягнення коштів за непоставлений товар
Отже, перед Верховним Судом у цій справі постали питання щодо застосування статей 538, 693, 697 Цивільного кодексу України, а саме:
- що таке попередня оплата товару за договором купівлі-продажу;
- чи має право продавець стягнути з покупця попередню оплату за товар у розмірі, передбаченому договором купівлі-продажу, якщо продавець ще не передав товар у власність покупця?
- Щодо права продавця стягнути з покупця попередню оплату за товар
ВС вважає, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов’язків. Так, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, своєю чергою, зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Системне тлумачення ч. 1 ст. 693 ЦК, ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 1 ст. 697 ЦК свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.
Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту або після нього – відповідно до умов договору купівлі-продажу. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 677, ч. 1 ст. 697 ЦК.
Об’єднана палата погоджується з доводами ДП і вважає, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов’язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК, яка встановлює обов’язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Загалом судова практика виходить з того, що згідно з вимогами ст. 538 ЦК у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару зобов’язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.
Однак ВС у коментованій нами справі вважає таке тлумачення приписів ч. 3 ст. 538 ЦК помилковим, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов’язана) зупинити виконання свого обов’язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов’язання з боку іншої сторони.
Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов’язання.
Фактично таке тлумачення приписів ст. 538 ЦК прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.
Отже, права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.
Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов’язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов’язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними. Отже, інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором у примусовому порядку.
З огляду на зазначене Об’єднана палата ВС дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст. 538 ЦК та вважає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов’язань, передбачених договором (невиставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи вимогу продавця про стягнення попередньої оплати також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов’язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов’язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).
Суди попередніх інстанцій встановили, що покупець порушив своє зобов’язання з попередньої оплати товару, передбачене договором, тоді як продавець виконав своє зобов’язання передати товар покупцеві, що підтверджено актом приймання-передачі. Отже, продавець обґрунтовано скористався таким способом захисту, як стягнення суми попередньої оплати відповідно до умов договору.
- Щодо переходу права власності на товар
Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково визнали доведеним факт передачі товару у власність; у матеріалах справи немає доказів, які підтверджують передачу товару у власність покупця та перехід (набуття) покупцем права власності на товар (видаткової накладної, зняття транспортного засобу з обліку); суди попередніх інстанцій для з’ясування реальності господарської операції не встановили, чи було відображено операцію з отримання товару у податковій звітності (посилається на постанову Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №915/878/16).
Верховний Суд погоджується з цими доводами скаржника. Так, суди встановили, що пунктами 3.6, 5.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту його повної оплати, а факт передачі товару у власність покупцеві підтверджується видатковою накладною.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують передачу товару у власність покупця відповідно до умов укладеного договору та доказів переходу (набуття) покупцем права власності на товар – не було оформлено видаткову накладну на підтвердження факту передачі товару у власність покупцеві, транспортний засіб не був перереєстрований на покупця (транспортний засіб не був знятий з обліку продавцем відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановлю Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388), покупцеві не був переданий маніпулятор як приналежність товару, перехід права власності на лісовоз не був відображений у бухгалтерському обліку сторін договору.
Втім, передача товару у користування покупця, а не у власність, а відповідно кваліфікація сплаченої покупцем суми як передоплати за товар, а не оплати, як помилково вважали суди, не впливає на правильність висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову.