Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що постановою Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №420/30338/23 частково задоволено касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області; скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про зобов’язання внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого за червень 2023 року та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; скасовано рішення суду першої інстанції від 27.02.2024 та постанову апеляційної інстанції від 26.06.2024 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; справу спрямовано на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду в цій частині.
Головним управлінням ДПС в Одеській області (далі – ГУ ДПС, відповідач, контролюючий орган) було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства (далі – ТОВ, платник, позивач) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023 року від’ємного значення з ПДВ, за наслідками якої винесено повідомлення-рішення від 09.10.2023 про зменшення бюджетного відшкодування суми ПДВ та застосування штрафної санкції на загальну суму 23,7 млн гривень.
Перевіркою встановлено, що Товариство порушило п. 44.1, 44.3, 44.6, п. 198.1, 198.2, 198.3, п. 201.1, п. 200.4 ПКУ, ст. 9 Закону від 16.07.1999 №996-XIV, пп. 2.1. Положення №88, сума податкового кредиту за рядком 10.1 кол. Б Декларації за червень 2023 року, внаслідок чого завищено ряд. 17 кол. Б Декларації за червень 2023 року у загальній сумі ПДВ 19 млн гривень.
У перевіреному періоді основним постачальником позивача було ТОВ1, номенклатура постачання: різноманітний одяг жіночій, чоловічій та дитячий, взяття, сумки на загальну суму 114 млн грн, у тому числі ПДВ 19 млн гривень.
Під час перевірки ТОВ надало видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, що містять у собі недостовірні відомості, а саме: відсутні обов’язкові реквізити, не зазначено місце складання та не зазначено ПІБ від постачальника та отримувача, у зв’язку із чим неможливо ідентифікувати осіб, якими здійснено приймання-передачу поставленого товару; у наданих до перевірки видаткових накладних відсутні дані по довіреності (номер, дата довіреності). Встановлено невідповідність одиниці виміру, яка зазначена у товарно-транспортних накладних та видаткових накладних.
Протягом перевірки ТОВ надано другий пакет оригіналів документів, у яких були виправлені вищезазначені недоліки.
У зв’язку з цим перевіркою встановлено, що в первинних документах ТОВ1 та позивача зазначені операції, які фактично не відбувались, у зв’язку з чим такі первинні документи не мають юридичної сили первинних документів. Як наслідок, ТОВ неправомірно формувало регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність на підставі таких первинних документів, а також здійснювало проведення операцій, реальність здійснення яких не підтверджена за ланцюгом постачання.
Зважаючи на те, що Товариство не забезпечило присутність працівників контролюючого органу, які дали згоду, при проведенні інвентаризації запасів та товарів, – податковий орган виснував, що документальною перевіркою неможливо підтвердити, що інвентаризація відбулась у дійсності у певний проміжок часу, у певному місці та проведена комісією шляхом відповідних замірів, а не шляхом формального перенесення до інвентаризаційних описів даних про залишки активів зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку без їх фактичної наявності.
На підставі вищевказаного документальною перевіркою не підтверджено, що акт інвентаризації містить у собі достовірні відомості щодо фактичної наявності товарів та запасів у кількісних та вартісних показниках.
Крім того, документальною перевіркою встановлено відсутність у Товариства власних оборотних коштів, що необхідні для придбання товарів.
Враховуючи вищевикладене, за висновком перевірки, позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з придбання від ТОВ1 і складено первинні документи всупереч вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) та пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 №88.
Верховний Суд на підставі аналізу положень п. 44.1, 44.3, 44.6, п. 198.1, 198.2, 198.3, п. 201.1, п. 200.4 ПКУ, норм Закону від 16.07.1999 №996-XIV сформував правову позицію, яка є усталеною та полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигід виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема:
- фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду;
- наявності у сторін спеціальної податкової правосуб’єктності;
- наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної;
- наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод. Зокрема це:
- непов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності);
- фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій;
- видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість;
- відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
Тому з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з ПДВ суди повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з’ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів. Якщо господарська операція фактично не відбулась, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для внесення даних до податкового обліку.
Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій не провели комплексного аналізу спірних господарських операцій та їх окремих складових елементів через призму аргументів контролюючого органу. Зокрема, зважаючи на те, що обставинами, які підлягають доказуванню в цій справі, є здатність отримання від контрагента певних активів (ТМЦ), їх зберігання, спроможності їх використання за призначенням, наявність ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій, а також враховуючи один з основних доводів контролюючого органу – відсутність товару на складах, суд першої інстанції безпідставно відмовив контролюючому органу у задоволенні клопотань про витребовування доказів, інформації та допит свідка.
Оскільки позивач фактично проігнорував вимоги контролюючого органу про проведення інвентаризації на складах Товариства у присутності працівників податкового органу з невідомих підстав, суди попередніх інстанцій мали дослідити всі наявні у податкового органу докази з метою підтвердження або спростування інформації, що міститься в актах інвентаризації.
На думку Верховного Суду, оцінка правовідносин позивача та його контрагента потребує ретельної перевірки обставин їх реального здійснення. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, висловлені в цій справі.
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що обставини справи досліджені судами першої та апеляційної інстанцій не у повному обсязі, тобто порушення допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, тож цю справу слід спрямувати на новий розгляд до суду першої інстанції.
