Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Гучні справи, які розглядаються судами, в окремих випадках можуть мати вельми негативні наслідки. Адже більшість бачить проблему не у дотриманні норм закону, що внаслідок цього тягне за собою ухвалення справедливого та законного рішення, а у пошуку винної сторони.
Причому найгіршим є те, що ситуацією, як не дивно, скористалися ті, хто мав би визнати і свою вину у неналежному оформленні документів.
А тепер докладніше. У п. 1.8 — 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. №492, досить чітко прописано процедуру відкриття депозитних рахунків (вкладів). Покроково це матиме такий вигляд:
1. Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію особи-вкладника за пред'явленими нею необхідними документами.
2. Менеджер (інший працівник) банку укладає та підписує договір банківського вкладу зі всіма необхідними умовами.
3. Лише після укладення та підписання договору банківського вкладу фізособа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок.
4. Насамкінець на підтвердження укладення договору банківського вкладу та внесення коштів на зазначений рахунок банк видає фізособі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Відповідно ВСУ у постанові робить висновок: письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки.
Запитавши споживачів банківських послуг, чи під час внесення вкладу на депозит вони вимагали відповідного внутрішнього положення банку, навряд чи можна отримати позитивну відповідь. Жодних подібних дій не роблять і самі банки. Адже люди, які вносять кошти на депозит, цілком певні, що для засвідчення факту внесення грошей достатньо отримати будь-який документ із печаткою банку. При цьому такі споживачі подекуди і не підозрюють, що одночасно з другим примірником депозитного договору потрібно принаймні отримати квитанцію, яка засвідчує факт передачі до каси грошей. І це у той час, коли кожен громадянин обов'язково зберігає квитанції про оплату комунальних послуг понад 10 років.
Справа, що розглядалася ВСУ, ускладнюється тим, що посадові особи банку, які нібито приймали кошти для зарахування на депозит без укладення договору, насправді їх не вносили. Хоча відповідні записи до ощадної книжки вносилися справно. За цим фактом порушено кримінальну справу, а особу-вкладника визнано потерпілою, що кардинально змінює ситуацію.
Таким чином, із цього спору слід зробити правильні висновки: внесення коштів на депозит має обов'язково супроводжуватися отриманням на руки:
— другого примірника договору про відкриття вкладу (депозиту);
— документа, що підтверджує внесення грошей до каси банку, — квитанції, іншого документа, який визначений внутрішнім положенням банку та підтверджує внесення коштів.
Порада! Тим, хто не має хоча б одного з документів, радимо письмово звернутися до банку, в якому відкрито депозитний рахунок, та отримати документи, яких бракує (договір чи квитанції про внесення коштів). Надалі, укладаючи будь-які договори з банківськими установами, слід поводитися як споживач та просити роз'яснити всі нюанси договору, що укладається, а також вимагати всі необхідні документи з урахуванням вищенаведеного висновку ВСУ (Постанова ВСУ від 29.01.2014 р. Справа №6-149цс13).
