Створюючи сім’ю, кожен прагне лише щастя та матеріального благополуччя. Проте не завжди так виходить, як заплановано. Скажімо, згода одного із членів подружжя на створення іншим його членом юрособи (одноособово чи разом з партнерами) може й не принести бажаного поліпшення матеріального становища сім’ї. Особливо якщо через деякий час після початку діяльності підприємства подружжя вирішить розлучитися. Причина ― джерело придбання майна (отримання коштів), які вносяться до статутного фонду. Але все за порядком…
ВСУ зазначає, що власність у сім’ї перебуває у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного із членів подружжя, залежно від якого регулюється питання розпоряджання таким майном. Наприклад, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. При цьому йдеться не лише про придбане під час шлюбу майно, але про набуте за рахунок спільних коштів або спільною працею подружжя.
Відповідно розпоряджання таким майном (режим та порядок) встановлює власник такого майна ― один із членів подружжя або разом.
Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. І тут важливо зрозуміти два моменти:
1. Фізособа може використовувати своє власне майно для здійснення підприємницької діяльності. Тоді майно підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із членів подружжя має право лише на частку доходів, одержаних від цієї діяльності.
2. Будучи вже підприємцем, така особа використовує майно, яке може бути придбане і за кошти, отримані від підприємницької діяльності. У такому разі майно фізособи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя.
А яке ж майно тоді підпадає під відповідальність фізособи-підприємця за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю?
Закон для такого випадку передбачає, що фізособа-підприємець відповідає усім своїм особистим майном, а також часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Висновок 1: кожен із членів подружжя повинен розуміти, що, купуючи під час шлюбу нерухомість за кошти від підприємницької діяльності, така особа самостійно вирішує, як розпорядитися таким майном. Наприклад, приймає рішення про його передачу до статутного фонду іншого госпсуб’єкта ― приватного підприємства, засновником якого він є. І за таких умов вважається, що така фізособа діє виключно як власник цього майна та суб’єкт господарювання у процесі здійснення ним господарської діяльності (постанова ВСУ від 02.10.2013 р. №6-79цс13).
Якщо говорити далі про розпоряджання внесеним до статутного фонду госптовариства майном (коштами), то з цього моменту воно є власністю самого товариства. Спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно надалі учасник госптовариства може розпорядитися належною йому часткою у статутному капіталі товариства без згоди другого члена подружжя. Скажімо, продаж такої частки не вважатиметься використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого члена подружжя та не на користь сім’ї (постанова ВСУ від 03.07.2013 р. №6-61цс13).
Висновок 2: якщо ж статутний капітал та майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя чи їхньої спільної праці, то таке приватне підприємство (його частина) є окремим об'єктом спільної сумісної власності подружжя, зокрема внесок до статутного капіталу та майно такого приватного підприємства (рішення КСУ від 19.09.2012 р. №17-рп/2012 у справі №1-8/2012).