Як бути, якщо ставку єдиного податку не встановлено: поради податківців

Журнал "Вісник. Офіційно про податки" 

Згідно з п. 293.1 Податкового кодексу ставки єдиного податку для платників першої — другої груп встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, і третьої групи — у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб — підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

• для першої групи — у межах до 10 % розміру мінімальної заробітної плати;
• для другої групи — у межах до 20 % розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому пп. 12.3.5 Податкового кодексу визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’яз­ковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Отже, якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад не прийняла рішення про встановлення відповідних ставок єдиного податку до 15  липня року, що передує бюджетному періоду, діють ставки єдиного податку, прийняті для попереднього бюджетного періоду.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад не прийняла рішення про встановлення відповідних ставок єдиного податку для окремого виду діяльності, використовується мінімальна ставка єдиного податку, встановлена зазначеними органами для здійснення фізичними особами — підприємцями діяльності на умовах сплати єдиного податку.

Пунктом 299.6 Податкового кодексу встановлено виключний перелік підстав для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб’єкта господарювання як платника єдиного податку:

• невідповідність такого суб’єкта вимогам, установленим ст. 291 цього Кодексу;
• наявність у суб’єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
• недотримання таким суб’єктом вимог, установлених пп. 298.1.4 ПКУ.

Тобто невстановлення ставок податку не є підставою для відмови фізичній особі в реєстрації платником єдиного податку.

Тетяна Федченко, заступник директора Департаменту — начальник Управління адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України

Наталія Фокіна, головний державний ревізор-інспектор