Національна Асоціація Адвокатів України розповідає, що окремим видам заповітів у ЦКУ законодавець приділив мінімальну увагу, створивши механізм надстислого правового регулювання. Видається, що такий підхід не в повній мірі розкриває у правозастосуванні потенціал спадкового права, не дозволяє врахувати ефективність його інстументарію.
Окремі види заповітів за законодавством України: виклики сучасності
У цивільному законодавстві заповіт визначається як особисте розпорядження фізичної особи, зроблене нею на випадок своєї смерті (ч. 1 ст. 1233 ЦКУ). При цьому спадкування за заповітом є самостійним і пріоритетним видом спадкування, оскільки у ст. 1223 ЦКУ вказано, що право на спадкування мають особи зазначені у заповіті, а лише за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини або за інших обставин, що виключають спадкування за заповітом, здійснюється спадкування за законом.
У гл. 85 ЦКУ, яка присвячена спадкуванню за заповітом, законодавець включив ст. 1242, яка стосується заповіту з умовою, у ст. 1243 ЦКУ йдеться про заповіт подружжя, а у ст. 1249 ЦКУ – про секретний заповіт подружжя. Таким чином, ЦКУ визначені лише три види заповітів, яким і надана відповідна правова регламентація.
Найбільш проблемною з точки зору застосування є конструкція спільного заповіту подружжя, про що ми вже торкалися у попередніх публікаціях, але й інші види заповітів у площині застосування викликають певні проблеми.
Останнім часом у законодавстві з’явилися заповідальні розпорядження, потреба в яких зумовлена воєнними реаліями. Наприклад, Законом України від 08.10.2024 №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», який набув чинності 01.02.2025, передбачено, що військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі – особисте розпорядження на випадок полону).
До цього Законом України від 09.12.2023 №3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», який набув чинності 29.03.2024, було запроваджено конструкцію особистого розпорядження військовослужбовця на випадок загибелі. Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовець, військовозобов’язаний або резервіст, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, має право скласти в письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках. Законом визначено, що таке особисте розпорядження не вимагає нотаріального посвідчення, а складається у простій письмовій формі, із засвідченням підпису на вибір військовослужбовця двома особами:
- командиром військової частини;
- нотаріусом.
При засвідченні підпису військовослужбовця нотаріусом не застосовуються вимоги до порядку посвідчення нотаріусом заповітів та інших правочинів, а діють правила про засвідчення справжності підпису на документах. Нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою (ч. 3 ст. 78 Закону України «Про нотаріат»).
Оригінал особистого розпорядження передається військовослужбовцем командиру військової частини, командиру / керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) в день засвідчення на ньому справжності підпису або в десятиденний строк з дня засвідчення підпису (у разі засвідчення справжності підпису на особистому розпорядженні нотаріусом), про що робиться відповідний запис на копії особистого розпорядження, а копія особистого розпорядження зберігається у військовослужбовця (п. 6 Порядку та строків передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру / керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі, затвердженого постановою КМУ від 14.05.2024 №550).
У випадку вирішення судом питання за заявою про оголошення військовослужбовця померлим, установлення факту смерті суд у порядку ст. 294 ЦПКУ витребовує від військової частини інформацію про наявність (відсутність) у матеріалах особової справи військовослужбовця особистого розпорядження, складеного на випадок його загибелі (смерті).
Заповіт з умовою
Заповіт з умовою – це таке розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, яке містить вказівку на певну обставину – умову, існуванням якої на час відкриття спадщини обумовлюється виникнення в особи, визначеної в заповіті, права на спадкування.
Специфікою такого заповіту слід визнати існування умови, причому умова в заповіті якісно відрізняється від умови у звичайному правочині (ст. 212 ЦКУ). Умова в заповіті є не тільки припущенням про настання та існування певного юридичного факту, а й безпосередньо цим юридичним фактом.
Статтею 1242 ЦКУ передбачено, що заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаною, так і не пов’язаною її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Важливо, щоб умова не суперечила закону або моральним засадам суспільства. На випадок відсутності умов, визначених у заповіті, заповідач вправі підпризначити спадкоємця (ч. 1 ст. 1244 ЦКУ).
Можна з урахуванням історичного досвіду існування заповіту з умовою до випадків невідповідності заповіту моральним засадам суспільства віднести розірвання шлюбу спадкоємця, зміну імені, віросповідання.
При цьому умову у заповіті слід відмежовувати від покладення на спадкоємця обов’язків, у тому числі вчинення спадкоємцем певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання (ч. 1 ст. 1240 ЦКУ). Так, по одній цивільній справі суд установив факт невиконання спадкоємцем умови заповіту стосовно поховання спадкодавця. Суд у цьому випадку неправильно визначив обов’язок поховати спадкодавця як умову заповіту.
Ідею запровадження при прийнятті ЦКУ заповіту з умовою енергійно підтримували розробники, які вказували, що заповіт з умовою не лише розширює сферу свободи заповіту. За його допомогою можна досягнути певного суспільно значимого ефекту, особливо коли умовою заповіту є припинення протиправної аморальної поведінки, про що той, на користь кого складено заповіт, знає заздалегідь. Як бачимо, задуми дещо не збіглися з їхньою реалізацією при прийнятті ЦКУ.
Так, досить спірною є норма абз. 2 ч. 1 ст. 1242 ЦКУ, за якою умова, визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Автори науково-практичного коментаря до ЦКУ категорично стверджують, що настання цієї умови пізніше, хоча і в межах строку для прийняття спадщини, не дає права на спадкування за заповітом з умовою. З такою позицією важко погодитись. Обставина, яка зазначена як умова заповіту, може існувати як на час відкриття спадщини, так і може настати протягом певного часу після відкриття спадщини. Скажімо, спадкодавець пов’язав отримання спадщини з умовою народження спадкоємицею дитини. На час відкриття спадщини спадкоємиця була вагітною, але народила дитину вже після відкриття спадщини. Вважаємо відмову в наданні права на спадкування за заповітом з умовою несправедливою, оскільки дійсна воля заповідача була спрямована на передачу спадщини у випадку народження дитини. А як відомо, одним з принципів спадкового права є врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця. Так само, якщо заповідач поставив у заповіті умову набуття особою вищої освіти, не можна визнати такою, що враховує дійсну волю спадкодавця, відмову у допущенні до спадкування особи, яка на момент відкриття спадщини навчається на останньому курсі університету.
Секретний заповіт
Цивільним законодавством України, яке слідує у руслі загальних європейських канонів спадкового права, запроваджено конструкцію секретного заповіту, як специфічного різновиду заповіту, із утаємниченим змістом.
Особливістю секретного заповіту є те, що нотаріус, який посвідчує такий заповіт, не має можливості ознайомитися зі змістом, адже відповідно до ст. 1249 ЦКУ секретний заповіт посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка бажає посвідчити секретний заповіт, подає його нотаріусу в заклеєному та підписаному нею конверті.
Буквальний зміст цієї статті не дає підстав стверджувати, що нотаріус власне посвідчує секретний заповіт, оскільки насправді цього не відбувається. Під зазначеними у ч. 1 ст. 1249 ЦКУ словами, що секретний заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом, слід розуміти вчинення нотаріусом таких нотаріальних дій, які спричинятимуть такий самий результат, як і посвідчення заповіту. Виходячи із цього, нотаріус вчиняє інші нотаріальні дії, ніж посвідчення заповіту, а саме засвідчує підпис заповідача на конверті, в якому міститься секретний заповіт, та приймає секретний заповіт на зберігання. У зв’язку з цим, незважаючи на те, що у ст. 1249 ЦКУ йдеться про посвідчення нотаріусом секретного заповіту, вимоги ЦКУ та інших нормативно-правових актів до посвідчення заповітів, зокрема ст. 56 Закону України «Про нотаріат», до секретних заповітів не застосовуються.
Суб’єктом посвідчення cекретного заповіту є нотаріус, такі заповіти не вправі посвідчувати посадові особи органів місцевого самоврядування (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат»), особи, які посвідчують заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (ч. 1 ст. 40 Закону України «Про нотаріат»). Секретний заповіт може бути посвідчено консулом (пп. 3.8.8 п. 3.1 гл. 3 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 №142/5/310).
Нотаріус повинен роз’яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей, неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Секретний заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем, у ньому має бути зазначено місце і час його складання.
При застосуванні секретного заповіту зростають ризики викладення його незрозуміло, із певними неточностями, що спричинятимуть необхідність тлумачення. Слід враховувати підвищення вимог до змісту заповіту при застосуванні Верховним Судом ст. 213, 1256 ЦКУ. Як зазначив Верховний Суд, якщо на час відкриття спадщини спадкодавцю не належала частка у спільній частковій власності, а належав окремий об’єкт нерухомості, складений заповіт щодо спадкування частки у спільній частковій власності втрачає чинність, тому спадкоємці за законом набувають право на спадкування частки у спадковому майні. Це справа є прикладом підходу до обмеженого тлумачення заповіту у частині можливої модифікації об’єкта нерухомого майна.
Нотаріусу слід дізнатись від заповідача про коло осіб, яких необхідно повідомити про час і місце оголошення секретного заповіту.
На конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним.
Нотаріус ставить на конверті, у якому знаходиться секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Секретний заповіт подається нотаріусу особою, яка його склала, у заклеєному конверті. На конверті із секретним заповітом нотаріус вчиняє посвідчувальний напис встановленої форми (форма №45-1 Додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Мінюсту від 22.12.2010 №3253/5).
На конверті, у який нотаріус уміщує конверт із секретним заповітом, проставляється службова відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові заповідача і вказівки про прийняття секретного заповіту на зберігання.
Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.
Відомості про посвідчений нотаріусом секретний заповіт підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Секретний заповіт записується до алфавітної книги обліку заповітів і зберігається в окремому пакеті (папці з клапанами) в залізних шафах чи сейфах. Не допускається підшивання секретних заповітів до їх оголошення в окремі наряди.
Цивільне законодавство не містить вимог до змісту секретного заповіту, це є цілком прерогативою заповідача, його суб’єктивним ставленням до спадкоємців і спадщини. Не виключається і складання секретного заповіту з умовою або із підпризначенням спадкоємця (ст. 1244 ЦКУ).
Так, за життя Н. склала секретний заповіт, за яким: належну їй квартиру за адресою: вона заповідає Одеському літературному музею, як музей-квартиру, із збереженням всього залишеного в ній майна необмежений проміжок часу, а належну їй частину іншої квартири – Одеському історико-краєзнавчому музею, за умови, що квартира стане його частиною, як музей старого побуту, із збереженням всього залишеного в ній майна необмежений проміжок часу. Окрім того, в секретному заповіті зазначено, що у тому випадку, якщо міські організації, що приймають рішення про передачу майна музеям, відмовлять у виконанні цього бажання, вона заповідає вказані квартири у власність Міжнародної ради з питань охорони пам’яток і визначних місць (ІКОМОС), а саме Українському національному комітету цієї організації, як музей старого побуту, на тих же умовах.
У разі відмови Міжнародної ради з питань охорони пам’яток і визначних місць (ІКОМОС) від спадкування вказаних квартир з відповідною умовою, то Н. заповідає вищезгадані квартири у власність Управління з питань охорони культурної спадщини Одеської міської ради, за умови організації в них музеїв, з усім залишеним в них майном. Проте якщо і Управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини відмовиться від спадщини, то Н. заповідає належні їй квартири Зеленському В. О. на умовах подальшої передачі квартир музею, із збереженням всього залишеного в них майна необмежений проміжок часу.
Одночасно в секретному заповіті зазначено, що у разі якщо не вдасться здійснити бажання Н. щодо створення музеїв, то квартири мають перейти у власність тієї особи, яка буде здійснювати їй допомогу за життя, а також візьме на себе клопіт з догляду за квартирами.
Жоден зі спадкоємців за заповітом спадщину не прийняв, Управлінням з питань охорони культурної спадщини міської ради подано заяву, у якій зазначалось, що квартири Н. не належать до об’єктів культурної спадщини, не перебувають під охороною держави як пам’ятник, тому Управління з питань охорони культурної спадщини не в змозі виконати зазначену в секретному заповіті умову і не може виступати спадкоємцем відносно зазначених квартир.
Історико-краєзнавчий та літературний музеї відмовились від прийняття спадщини, яка залишилася після смерті Н.
Оскільки ніхто із спадкоємців за заповітом спадщину не прийняв, до спадкування закликається батько Н. як спадкоємець першої черги.
Особливості оголошення секретного заповіту
Цивільним законодавством визначено певну процедуру оголошення секретного заповіту, з метою повідомлення спадкоємців та інших осіб (наприклад, кредиторів спадкодавця) про зміст секретного заповіту. Так, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. Законом не регламентовано порядок і строки повідомлення відповідних осіб про оголошення секретного заповіту, цей момент залишено законодавцем на розсуд нотаріуса. Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одержання повідомлення та подання свідоцтва про смерть заповідача призначає день оголошення змісту заповіту (пп. 4.1 п. 4 гл. 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 №296/5).
Подача свідоцтва про прийняття секретного заповіту на зберігання не вимагається.
У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.
Без повідомлення зацікавлених осіб про оголошення секретного заповіту нотаріус не вправі оголошувати зміст секретного заповіту.
Про оголошення заповіту складається протокол (форма №19 додатка 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Мінюсту від 22.12.2010 №3253/5, із змінами, внесеними згідно з наказом від 22.06.2021 №2241/5), який підписують нотаріус та свідки.
У протоколі зазначаються: дата, час та місце складання протоколу про оголошення секретного заповіту; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім’я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з’явились на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкованих засобах масової інформації; стан заповіту (наприклад, наявність закреслених місць, поправок або інших недоліків); стан конверту, у якому знаходився заповіт, а також відтворюється весь текст заповіту.
Якщо неможливо визначити справжню волю заповідача, у протоколі після зазначення цього факту нотаріусом відтворюється витлумачений спадкоємцями текст заповіту з посиланням на досягнення (чи недосягнення) між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту.
Якщо згоди щодо тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус роз’яснює цим особам їх право на звернення до суду. У тексті протоколу відображається попередження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв’язку з оголошенням секретного заповіту.
У протоколі можуть бути зазначені й інші істотні обставини оголошення заповіту.
Якщо заінтересована особа, належним чином повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з’явиться, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з’явилися. У разі з’явлення заінтересованої особи після оголошення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою.
Секретний заповіт після його оголошення залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса). Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом лише на письмову вимогу суду. У такому випадку у справах нотаріуса залишається фотокопія цього заповіту.
Протокол про оголошення секретного заповіту, в якому відтворюється текст заповіту, видається особі, на користь якої складено заповіт, за її заявою. Якщо заповіт складено на користь декількох осіб, за їх бажанням, протокол може бути видано окремо кожному з них.
Спадкоємцю за секретним заповітом, який не був присутній на його оголошенні, а звернувся до нотаріуса згодом, може бути за його заявою видано засвідчену копію протоколу оголошення секретного заповіту.
Особливості скасування секретного заповіту
ЦКУ не встановлює особливостей скасування секретного заповіту, тому до скасування цього виду заповіту застосовуються загальні правила. Статтею 1254 ЦКУ унормовано, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Новим заповітом є кожен наступний заповіт, складений після попереднього заповіту. Порядок скасування секретного заповіту визначається п. 8 гл. 3 розд. II Порядку вчинення нотаріальних нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 №296/5, із врахуванням особливостей, зумовлених існуванням не тільки самого заповіту, а й свідоцтва про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту.
Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування секретного заповіту, а також за наявності нового заповіту роблять про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Якщо заповідач подасть примірник свідоцтва про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, то напис про скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (коли заповіт скасований заявою) додається до примірника свідоцтва, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві. У разі скасування секретного заповіту за заявою заповідача нотаріус повертає заповідачу підписаний ним конверт, у якому зберігається секретний заповіт. Справжність підпису заповідача на заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідчена. Наведені норми не визначають, до якого саме нотаріуса має звернутись заповідач, виявивши бажання скасувати секретний заповіт. Існує думка, що у такому разі, коли воля заповідача змінилась і він захоче скасувати свій секретний заповіт, він повинен звернутись саме до того нотаріуса, у якого зберігається заповіт. Це обумовлено тим, що хоча секретний заповіт, так само як і будь-який інший заповіт, реєструється в Спадковому реєстрі, але відмінність від звичайного заповіту полягає в тому, що зберігається такий заповіт у спеціально відведеному місці (сейфі, залізній шафі). Оскільки скасування секретного заповіту зумовлює повернення заповідачу підписаного ним конверту, у якому зберігається секретний заповіт, то повернути цей конверт може лише нотаріус, у якого він зберігається в установленому порядку. Тому наведене роз’яснення не позбавлено певного підґрунтя. Слід звернути увагу, що дублікат секретного заповіту не видається (ч. 6 ст. 53 Закону України «Про нотаріат»).