- Чому добровільно відмовитись від статусу резидента України не можна?
- У чому полягав зміст справи, яку розглядав суд?
- Суд першої інстанції підтвердив що громадянин України є нерезидентом
- Апеляція вирішила інакше: процедури відмови від статусу резидента України для її громадян немає
- Верховний Суд постановив: статус нерезидента не дається судом «на майбутнє» чи «про всяк випадок»
- Практичні висновки і поради
- Чому потрібні зміни до ПКУ?
- Де почитати більше про податкове резидентство українців за кордоном?
Коментар до постанови Верховного Суду від 12.05.2026 р. у справі №757/50930/23-ц
Чому добровільно відмовитись від статусу резидента України не можна?
Якої країни резидентом ви є з метою оподаткування ваших доходів? Це питання турбує українців вже тривалий час і почалася ця історія задовго до війни та масової міграції населення. Раніше (до 2011 року) в старому Законі про ПДФО була норма в останньому абзаці пп. 1.20.1, яка казала:
«Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи».
Аналогічна норма перейшла і до пп. 14.1.213 ПКУ.
Дехто вважав, що ця норма дає право громадянам України самостійно визначити, є вона резидентом України чи ні. Але насправді це не так!
За цією нормою фізособа могла лише самостійно визнати себе резидентом України. Для цього треба було подати до органу ДПС відповідну заяву (див. про це лист ДПАУ від 18.11.2010 №12299/6/17-0716. Але ця процедура працювала тільки для іноземців. Зворотної процедури для українців про відмову від статусу резидента України не було і до 2011 року, немає її і зараз при ПКУ.
Тобто, і раніше, і зараз те, чи є ви резидентом України з метою сплати ПДФО, вирішується податківцями на підставі аналізу критеріїв, встановлених чинним законодавством.
Та, якщо ви не згодні із таким визначенням, ви можете оскаржити його в суді. Одну з таких справ із показовим рішенням Верховного Суду ми зараз і розглянемо.
Увага!
Процедура повідомлення про податкове резидентство України за нормою пп. 14.1.213 ПКУ працювала тільки для іноземців. Аналогічної процедури для українців про відмову від статусу податкового резидента України не було і до 2011 року у Законі про ПДФО, немає і зараз при ПКУ.
У чому полягав зміст справи, яку розглядав суд?
У листопаді 2023 року до Печерського районного суду міста Києва звернувся громадянин України. Він просив суд встановити факт, що з 1 січня 2023 року він втратив статус резидента України і набув статусу громадянина України-нерезидента.
На думку чоловіка, він мав для цього поважні підстави, попри наявність українського громадянства. З 2022 року громадянин разом із сім’єю проживає у Великій Британії. 7 квітня 2022 року він отримав посвідку на проживання, яка дозволяє працевлаштування. Уже 22 квітня того ж року його призначили директором місцевої компанії. У травні 2022-го він оформив обов’язковий медичний поліс (страхування життя) строком на 25 років. У листопаді - отримав британське водійське посвідчення. Дружина у травні 2023 року також отримала посвідку на проживання. Їхня спільна дитина успішно навчається у місцевій середній школі.
У серпні 2022 року подружжя придбало нерухомість у Лондоні. Заявнику відкрили особисті рахунки на газ і електроенергію, які він регулярно оплачує. За даними Державної прикордонної служби України, у 2022 році він провів в Україні лише 39 днів, а у 2023-му взагалі не перетинав кордон.
Усе це, на думку заявника, свідчить: центр його життєвих інтересів — у Великій Британії. Він відповідає критеріям пп. «в» пп. 14.1.213 ПКУ та положенням Конвенції України і Сполученого Королівства про усунення подвійного оподаткування. Адже резидентом вважається особа, яка має місце постійного проживання в Україні або тісніші особисті й економічні зв’язки саме тут. Якщо ж таких зв’язків більше за кордоном, статус змінюється.
Але проблема полягає в тому, що в українському законодавстві відсутня процедура визначення фізособи нерезидентом України. Немає і форми документу, який би цей статус підтверджував. Тобто, термін є, але він застосовується вже по факту – коли справа доходить до оподаткування доходів, отриманих фізособою. І статус цей мінливий – в одному році податківці можуть погодитись, що так, ви нерезидент, а в іншому – ні. Це може статися через зміну обставин, які аналізуються за пп. 14.1.213 ПКУ, а може і просто тому що податківці змінили своє ставлення до них.
В нашій справі чоловік бажав більшої стабільності та визначеності. І не став чекати настання строків подання чергової декларації про доходи або навіть закінчення чергового звітного року, а спробував отримати підтвердження нерезидентського статусу превентивно — 29 листопада 2023 року він звернувся до ДПС та НБУ.
Відповіді, які він отримав, були негативними:
- податкова відповіла, що норми ПКУ не передбачають видачу жодних документів про отримання статусу нерезидента,
- а НБУ роз'яснив, що він не розглядає заяви про визнання осіб резидентами чи нерезидентами.
Тим часом розпочала використовуватися Багатостороння угода CRS про автоматичний обмін фінансовою інформацією. Перший звітний період був як раз з 1 липня по 31 грудня 2023 року. А це означає, що податкові органи України вже отримуватимуть дані про закордонні рахунки українців автоматично, без запитів і без згоди людини.
Зрозуміло, що за таких умов громадянин побоювався подвійного оподаткування. І спробував встановити свій податковий статус через суд.
Суд першої інстанції підтвердив що громадянин України є нерезидентом
Печерський районний суд міста Києва 15 січня 2024 року заяву задовольнив. Хоча вітчизняне законодавство не передбачає спеціального порядку підтвердження статусу громадянина України-нерезидента, заявник постійно проживає у Великій Британії, має роботу, нерухомість, сім’ю. Його права не повинні порушуватися через подвійне оподаткування – такими були висновки суду.
Але податківці з цим не погодилися і оскаржили це рішення.
Апеляція вирішила інакше: процедури відмови від статусу резидента України для її громадян немає
Київський апеляційний суд 2 жовтня 2024 року рішення суду першої інстанції скасував і провадження закрив. Аргумент апеляції був процесуальний: заявник не навів доказів, що заінтересовані особи (певні органи ДПС) порушили, не визнали чи оспорюють його права.
Правова мета звернення — отримати певний правовий статус, який має значення виключно у публічно-правових відносинах. Але статус нерезидента не можна встановлювати наперед, безвідносно до конкретних дій органів влади щодо прав заявника. Його можна встановити хіба що під час розгляду справ про оподаткування доходів, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Тобто, спочатку отримайте донарахування ПДФО, штрафи за неподання декларації про майновий стан та доходи і несплату податку – ось тоді і оскаржуйте. Але робити так щороку, погодьтесь, вартуватиме забагато коштів, часу і сил. Невже не можна вирішити цю проблему інакше?
Верховний Суд постановив: статус нерезидента не дається судом «на майбутнє» чи «про всяк випадок»
Громадянин не здавався і подав касаційну скаргу. Він наполягав, що його права вже порушені через CRS (яке передбачає щорічний автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки для податкових цілей між державами - учасницями угоди), через обов’язок подавати звіти як контролююча особа, через відмови податкової та Нацбанку визнати його нерезидентом. Єдиний ефективний спосіб захисту — судове встановлення того факту, що для України він нерезидент.
Важливо!
На жаль, Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Тобто, отримати статус нерезидента можна тільки оскаржуючи конкретні рішення органу ДПС, які стосуються сплати податків.
Суд нагадав, що окреме провадження призначене для підтвердження юридичних фактів, що мають значення для охорони прав і інтересів особи (статтями 19, 293, 315 ЦПКУ). Так, перелік таких фактів не є вичерпним. Але Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, постанову від 10.04.2019 року у справі №320/948/18) неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У цій справі заявник фактично просив надати йому правовий статус, який існує виключно у публічно-правовій площині. Натомість вимога про встановлення втрати статусу резидента та набуття статусу нерезидента не може розглядатися «взагалі», безвідносно до конкретних дій заінтересованих осіб. Такі факти можна встановлювати під час розгляду справ про оподаткування чи порушення митних правил (постанова Великої Палати від 23.01.2019 року у справі №536/1039/17).
Верховний Суд був переконаний, що апеляційний суд правильно закрив провадження, бо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
А от коли станеться, наприклад, податкова перевірка і донарахування податку — саме тоді, в межах нової справи, і буде можливість (і потреба) довести, що людина на певну дату вже була нерезидентом.До того моменту, за логікою Верховного Суду, оскаржувати нема чого, і, відповідно, встановлювати теж нема що.
Та найголовніше те, що, навіть якщо такий спір виникне і фізособа виграє справу в суді, цей виграш діятиме тільки щодо певного періоду, за який податківці застосували донарахування ПДФО та штрафні санкції. На всі наступні роки таке судове рішення не поширюватиметься. Отже, вирішувати проблему доведеться щоразу, коли податківці приймуть чергове ППР щодо оподаткування доходів такої фізособи.
Практичні висновки і поради
Формально це поразка заявника. Але по суті — вказівка на невірно обраний інструмент захисту. Ніхто не сказав, що чоловік, який два роки живе в Лондоні з родиною, працює, платить податки і володіє нерухомістю, насправді залишається резидентом України. Сказано інше: доводити нерезидентський статус потрібно не заздалегідь і не абстрактно, а тоді, коли виникне конкретний спір із конкретним органом — податковою чи митницею — з приводу конкретного права чи обов’язку.
З цієї справи випливає кілька практичних висновків для тих, хто опиниться у подібній ситуації:
- відсутня спеціальна процедура підтвердження статусу нерезидента (як і мовчазна відмова податкової та Нацбанку розглядати відповідні заяви) сама по собі ще не відкриває дорогу до окремого провадження в цивільному суді. Це необхідна, але не достатня умова;
- визнання нерезидентом можливе, але тільки за певний період у минулому. І ключовою умовою такого визнання в суді є наявність реального, а не гіпотетичного спору з конкретною зацікавленістю особою (податковим органом, митницею, банком) щодо конкретного права. Факт втрати резидентства варто довести тоді, коли виникає предметна справа — наприклад, оскарження ППР чи спір, пов'язаний з контролем за валютними операціями, — а не як самостійну, «профілактичну» вимогу;
- автоматичний обмін інформацією за угодою CRS та контроль за доходами іноземної компанії — це серйозні й актуальні виклики для українців, які фактично живуть за кордоном. Але правильна реакція на ці виклики — не одержання статусу нерезидента «наперед», а фіксація статусу нерезидента в межах справи, де цей статус стає юридично значущим (податкова перевірка, митний спір, оскарження рішення контролюючого органу).
- для практикуючих юристів це рішення — черговий орієнтир щодо меж окремого провадження. Суд встановлює факти, що мають самостійне юридичне значення для особи «тут і зараз» або для безспірного підтвердження права, а не факти, що мають значення в межах майбутніх, ще не відкритих публічно-правових відносин.
Чому потрібні зміни до ПКУ?
Ця справа — дзеркало старої системної проблеми. Тільки якщо до війни з нею стикалися сотні людей, зараз мільйони українців, які через війну чи з інших причин переїхали за кордон, опинилися в сірій зоні. Вони відповідають критеріям нерезидента за ПКУ і міжнародними договорами, але не мають простого, зрозумілого способу цей статус офіційно зафіксувати.
Суд каже: приходьте, коли вже виникне конкретний спір про податки чи банківську таємницю. Але це матеріальні втрати на юридичну підтримку, це нерви і час, які витрачатимуться мільйонами людей на доведення і відсутність гарантії виграшу в суді. Бо, через відсутність чіткої процедура визначення статусу нерезидента, кожна така справа розглядатиметься індивідуально.
Отже, настав час законодавцям цю проблему вирішити: або створити адміністративну процедуру підтвердження статусу нерезидента, або чітко прописати, у якому саме провадженні і за яких умов суд може встановлювати цей факт. Інакше подібні історії повторюватимуться знову і знову.
Де почитати більше про податкове резидентство українців за кордоном?
- Громадянин залишається податковим резидентом України навіть у разі тривалого перебування за кордоном, – ДПС
- Податкове резидентство українців: які основні критерії?
- Статус податкового нерезидента у 2026 році: до кого звертатися для встановлення
- Українці за кордоном: залишаються податковими резидентами України чи вже нерезиденти?
- Податкове резидентство українських біженців: що це таке і чому важливо для українців за кордоном
