Статтями 269 та 270 Податкового кодексу визначено, що платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок і землекористувачі, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.
Пунктом 287.6 ст. 287 цього Кодексу передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовано такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (ст. 81 Земельного кодексу).
Відповідно до ст. 120 цього Кодексу у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовано ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно зі ст. 90 Земельного кодексу власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
Отже, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Таким чином, орендар земельної ділянки сплачує орендодавцю (власнику земельної ділянки) орендну плату відповідно до договору оренди, а власник земельної ділянки сплачує земельний податок до бюджету.